Чемпіонським шляхом: про долю українських світових тріумфаторів 2019

Полісся оголосило про контракт із чемпіоном свiту – правда, на рівні U-17. Це змусило нас згадати, що не так давно, лише п'ять років тому Україна теж була чемпіоном mupa, і теж не на дорослому рівні, хоча трохи доросліше – U-20. І ми вирішили подивитись, де наші герої зараз…

У тій команді була 21 людина. Долі їх склалися дуже по-різному. У принципі, всіх їх можна поділити на чотири великі групи.

Топ-успішні

Це футболісти, що повністю реалізувалися. Таких ми побачили чотирьох. Це основний воротар Шахтаря Дмитро Різник. Це центральний захисник донецької команди Валерій Бондар. Це представник знову ж таки того ж колективу, правий захисник Юхим Конопля (попри проблеми останнім часом, він грає багато і викликається у дорослу збірну).

Сюди ж ми пристикували і Андрія Луніна, який уже тоді, 2019-го, вважався повноцінною зіркою і залучався до головної національної команди. Так, довгий час у нього в Реалі справи не йшли – але зараз він переживає успішний момент кар'єри, вигриз собі місце в основному складі та довів усій Європі, що є класним воротарем. Важко сказати, що з ним буде після повернення Тібо Куртуа, але зараз Лунін – на коні.

Помірно успішні

Ця група складається з футболістів, які перманентної успішної кар'єри не мають, але епізодичні злети переживають і загалом підтверджують свій рівень. Складається у них по-різному. Наприклад, центральний захисник Динамо Денис Попов грав багато, поки не потрапив у смугу травм, які зіпсували йому кінець минулого сезону та початок нинішнього. Інша історія – з Данилом Сіканом, у якого бувають вдалі моменти у кар'єрі – наприклад, виступ у Лізі чемпіонів цієї осені – але, звичайно, загалом він не показує того, чого від нього очікують усі ці роки.

Тут же – ще два представники Шахтаря. Лівий захисник Віктор Корнієнко переживав у команді прекрасні дні і вже зовсім утвердився в основному складі, але все зламала травма. Зараз він орендований Ворсклою, грає там часто, але Бог його знає, як складеться далі. Правий вінгер Олексій Кащук провів якісний минулий сезон в азербайджанському Сабасі, забив 16 голів, повернули до Шахтаря, але закріпитися тут йому не вдалося – його подальша доля у повному тумані.

У цій же категорії – центральний захисник Ігор Снурніцин (має непогану ігрову практику в Зорі), півзахисник Сергій Булеца (після успішного сезону в Зорі пішов у польський Заглембе з Любліна, де теж розцінюється як гравець стартового складу) та центральний захисник Данило Безкоровайний (Транзитом через Словаччину та Казахстан потрапив до Кривбасу, де, здається, знайшов себе).

Закінчимо Максимом Чехом, опорником, який довго був приписаний до Шахтаря, бився в оренді в Маріуполі – і, зрештою, пішов до азербайджанського Сабаїла, де провів, до речі, досить непоганий сезон. Нині він уже належить Карпатам і разом із ними повертається до УПЛ. Початок чемпіонату він пропустив, але в останніх турах з'являвся постійно.

Помірно неуспішні

Це теж досить численна група – шість осіб, у яких хронічно не складається кар'єра, і свого зіркового часу після чемпіонського титулу вони так і не дочекалися.

Як відправну точку візьмемо Георгія Цитаїшвілі, дивовижну людину, яка в 2019 вважалася одним з головних талантів Динамо, але так і не заграла, чотири рази віддавалася в оренду, де перебуває і зараз – у батумському Динамо. Ну, на історичній батьківщині у нього справи наче йдуть краще.

Ще один нереалізований киянин – Владислав Супряга, хибна надія українського футболу, центрфорвард з величезним потенціалом, який з кожним наступним сезоном все більше розчаровував Мірчу Луческу і від якого, в результаті, вже мало хто чекає на подвиги.

Тут же – ще чотири особи різного профілю. Центральний захисник Олександр Сафронов, який пройшов через Дніпро-1, Зірку, Десну, естонську Левадію, словенську Нафту, а зараз без особливого успіху виступає за угорський Залаегшерсег. Центральний півзахисник Кирило Дрішлюк, якому ніяк не вдається відвоювати собі місце у складі Зорі. Атакуючий півзахисник Микола Мусолітін, який мав один непоганий сезон у Чорноморці, але в результаті прибився до шведського Естерсунду, де нарешті отримав ігровий час. Зрештою, нападник Денис Устименко, який за всі ці роки мук в Олександрії та Кривбасі зміг забити лише 4 голи.

Неуспішні

І, на закуску, перед нами – троє людей, у яких після світового тріумфу все йде зовсім не здорово. Майже ніяк.

Почнемо з єдиного у збірній 2019 року представника серйозного чемпіонату – центрального півзахисника Олексія Хахльова з іспанського Алавеса. Одразу після чемпіонату mupa він залишився без клубу, спробував прилаштуватися до Карпат – не вийшло. Зрештою, через Мінай потрапив у Зорю. І тут майже не грає.

Захисник Олег Веремієнко на момент світового тріумфу був у системі Карпат, після краху яких перемістився до Руху, але затребуваності там не отримав - і вирушив у перманентну оренду до хмельницького Поділля. Це триває вже три роки, і кінця цьому не видно. Маємо відзначити нещодавній благородний жест Олега – він виставив свою медаль чемпіона свiту на аукціон, аби допомогти захисникам України.

Останній у нашому списку – Владислав Кучерук. Цей воротар зараз не значиться в жодних видимих ​​складах, за останні 5 років не зміг ніде закріпитися, провів лише один стабільний сезон - 2021/22 в Чорноморці. Останнім його клубом стала Зоря, але там він так і не зіграв і був звільнений минулого літа. Де він зараз, незрозуміло.

На такій сумній ноті ми закінчуємо розповідь про чемпіонів свiту, з яких лише небагатьом вдалося стати героями, більшості - знайти собі стерпне застосування у дорослому футболі, а решті... Інші ще мають час. Адже вони такі молоді!