У радянські часи вважалося, що Олег Блохін - вкрай неприємний опонент для Шахтаря, що він постійно забиває "гірникам" - ну просто не йде з поля без голу. Насправді це було не так, але Terrikon.com прекрасно розуміє, звідки ростуть ноги у цієї легенди, і розповідає про це...

Це сталося 12 серпня 1978 року. Цього дня в Москві відбувався фінал Кубка СРСР, в якому, однак, грали тільки українські команди - київське Динамо і донецький Шахтар. Почалося все добре для "гірників" - із закономірного голу Віталія Старухіна, забитого, звичайно ж, головою. У другому таймі Блохін організував у відповідь - і теж головою, як спеціально. А на самому початку додаткового часу забив ще один гол. Так трофей вислизнув з рук Шахтаря, а найкращий форвард Союзу чудово виконав роль ката донецької команди.

Звідси і пішла ця його антидонецька репутація. Насправді, не все в ній так однозначно, і ніяких особливих досягнень у матчах з "гірниками" у нього не було. Давайте подивимося і розберемося.

Перше побачення молодого, але вже багатообіцяючого Олега Володимировича з Шахтарем відбулося 2 травня 1971 року - в нещасливий для донеччан сезон, коли вони опустилися в Першу лігу. Але побачення було швидкоплинним - Блохіна випустили на останні 15 хвилин, і нічого додати до переможного результату своєї команди (1:0) він не зміг, та й не дуже це було потрібно.

Справжні, регулярні відносини почалися після того, як Шахтар у 1973 році повернувся до Вищої ліги. Навесні того року Блохін відзначитися не зміг. В осінньому матчі він, який став у підсумку кращим бомбардиром чемпіонату з 18 голами, двома своїми точними ударами "поховав" донецьку команду, яка в тому році виглядала зовсім непогано і посіла в підсумку 6-е місце. Тобто, лише з третього виходу почав вражати донецькі ворота - якось не тягне на статус "прокляття Шахтаря".

Наступного року Блохін у двох матчах відзначився лише один раз, та й то з пенальті. І це - у своєму піковому, напевно, сезоні, коли він і хет-трики робив, і "покери", і знову став кращим бомбардиром з 20 голами - більше він ніколи за один чемпіонат не забивав.

Далі був сезон 1975 року, в якому Шахтар продемонстрував найкращий за якістю футбол за всю свою радянську історію і взяв "срібло". Але ось з Динамо зробити нічого не зміг. Та й що сказати - в тому році з київською командою впоратися не міг ніхто, включаючи чудову Баварію з Беккенбауером, Мюллером і Майєром. Шахтар двічі програв Динамо - 1:3 і 0:1, і в обох випадках по голу забивав Блохін.

А ось у 1976 році найкращий бомбардир Союзу донецькі ворота не вразив взагалі. Та й ніхто не вразив - обидва матчі між найкращими українськими командами закінчилися нульовими нічиїми. Рік видався турбулентним для киян і перебудовним для донеччан. У Києві взагалі мало не дійшло до повного розвалу - але хитрий Лобановський зберіг управління і кращих виконавців. Блохіна - в тому числі. І Динамо пішло далі.

Підсумок протистояння наступного сезону - 2:0 і 0:0. Ніякої участі Блохіна в цих результатах немає. Тобто, він брав участь в обох матчах, але не забивав. Таким чином, бачимо, що він вже два роки не доставляє ніяких неприємностей Шахтарю.

Ну, а потім настає дуже дивний рік. З одного боку - дві поразки Динамо в чемпіонаті СРСР, такого ніколи не було. З іншого - кубкова перемога, з якої ми починали нашу розповідь. Блохін в осінній зустрічі участі не брав, навесні забив, у кубковому фіналі, як пам'ятаємо - двічі. Це запам'яталося. І запам'яталося надовго. Настільки, що саме той кубковий дубль і став фундаментом у репутації Блохіна як головного ворога Шахтаря.

Насправді, надалі він був досить м'яким щодо Шахтаря. Аж до 1983 року лише в одному матчі засмутив донецького опонента. Та й то - що це було? 19 червня 1980 року, в період неймовірного падіння форми Шахтаря (і першої кризи відносин між гравцями та тренером Віктором Носовим, зазначимо між іншим), Київ розніс Донецьк на друзки - 5:0. Забивали в цьому матчі всі, хто тільки хотів.

Блохін потроху засмучував Шахтар і далі, але не так, щоб дуже фатально. У 9 наступних матчах - всього 4 рази. Правда, двічі в цих випадках його точні удари приносили команді перемогу, а ще раз дозволили домогтися нічиєї. Але все це виглядає якось не дуже доленосно...

На завершення, наведемо кілька цитат самого Блохіна - щоб підкреслити київсько-донецьке протистояння в ті роки.

"Ігри з Шахтарем завжди були важкими. Вони грали жорстко, особливо вдома, в Донецьку, де трибуни гнали їх вперед."

"У Донецьку завжди було складно. Шахтар — це команда настрою, і якщо вони ловили кураж, зупинити їх було важко".

"Забивати Шахтарю було приємно, тому що вони завжди ставили автобус в обороні проти нас".

Автобус чи ні — але Блохіну розгулятися донецькі захисники не дуже давали. Пригадується чудова фраза одного з найкращих захисників Шахтаря 70-х років Віктора Звягінцева, який говорив: "Завдання було одне - не пустити в штрафну нікого, а як його звуть - нехай потім розбираються".

Ну, ось з Блохіним і виходило. Не завжди - але навіть з ним.