Футбольні воротарі — особливі люди, зі своєю психологією, своїм підходом до життя. У будь-якій команді вони виділяються, навіть якщо не надто добре виконують свою роботу. Перший голкіпер в історії Шахтаря і роботу добре виконував, і особливим був.

Напередодні 90-річного ювілею клубу Terrikon.com згадує про цю людину з цікавою долею...

Зірковий час Сергія Раздорожнюка настав у 1934 році, коли до міста Сталіно (майбутній Донецьк) приїхала на гастролі футбольна збірна Ленінграда. У її складі — ціла плеяда зірок всесоюзного значення, яких на Донбасі знали навіть без телебачення. Георгій Шорець, Петро Єжов, Петро Дементьєв, а головне — Михайло Бутусов, жива легенда, про смертоносні удари якого розповідали найнеймовірніші байки.

Проти них Донбас виставив свою найкращу команду — Динамо Сталіно. Ворота її захищав Раздорожнюк — високий, добре складений блондин, якого й у житті було помітно за кілометр, а на полі — тим більше. Перший матч гості виграли без особливих зусиль — 3:0. А ось у другому сталося неймовірне — динамівці рознесли Ленінград в пух і пір'я.

Як писала місцева преса: "Друга зустріч Ленінград — Сталіно закінчилася несподіваним результатом навіть для тих, хто в глибині душі з усією пристрастю вболівальника плекав надію на перемогу сталінців". Динамо здобуло сенсаційну перемогу 4:2, а Раздорожнюк відбив два пенальті у виконанні Бутусова. Звичайно, не можна виключати, що гості напередодні розслабилися і дозволили собі зайве, але навіть у такому випадку рахунок був героїчним, з огляду на різницю в класі.

Після цього Раздорожнюк став на Донбасі героєм і "кіпером номер один". Хоча й до цього, в принципі, мав великий авторитет. Незважаючи на те, що народився далеко від Сталіно.

Сталося це в Одесі 27 лютого 1912 року. Жив Раздорожнюк на Слобідці — у районі, знаменитому завдяки Мішці Япончику та місцевій психіатричній лікарні. Грати почав у дворовій команді, під час одного товариського матчу його помітив і запросив тренер суперника — команди з гордою назвою "Демократи". Далі було Динамо, а потім — Пищевик, мрія будь-якого тодішнього одеського футболіста. Але в Пищевику його кар'єрному зростанню завадив Михайло Трусевич — воротар, дивлячись на гру якого, відразу було зрозуміло, що краще неможливо.

Саме тоді, ніби спеціально, до Раздорожнюка надійшла пропозиція зі Сталіно. І її було прийнято. Це був 1931 рік. Хто ж міг тоді знати, що Трусевич через рік перейде до одеського Динамо, а потім і зовсім переїде до Києва?

Втім, Раздорожнюк навряд чи міг вважати переїзд на Донбас невдачею. Тут він швидко пробився до основного складу, ставши беззаперечним першим номером Динамо — найкращої команди регіону. І коли в 1936 році для виступу в першому клубному чемпіонаті СРСР почали збирати нову команду під назвою Стахановець, його кандидатура не викликала сумнівів.

У заявці Стахановця на перший чемпіонат вказані такі його "вихідні дані": "Партійність — ЛКСМУ, соціальне походження — робітник, основна професія — співробітник НКВС, освіта — середня, стаж гри — 10 років". Важко сказати, як він потрапив до НКВС — напевно, тому, що грав у Динамо. Ну, а ігровий стаж мав значення — він був у Раздорожнюка одним із найсолідніших у команді, що робило його одним із моральних авторитетів. Не випадково, коли перед стартом чемпіонату вирішували, хто дасть інтерв'ю пресі, обрали двох — капітана Миколу Наумова і воротаря.

У першому чемпіонаті Стахановець виступив, скажемо прямо, посередньо. У 7 матчах — 2 перемоги, одна нічия та аж 24 пропущені голи, в середньому понад 3 за гру, що є найгіршим показником у групі "В" (третій за силою). Виходить, Раздорожнюк — поганий воротар? Та ні, просто той Стахановець був слабкою командою. Її збирали поспіхом, часу на злагодження не знайшлося, і якщо атака ще іноді щось таке показувала завдяки інтуїції та таланту, то захист був разбовтаним, і воротарю доводилося працювати за трьох. Описуючи його гру, наприклад, проти тбіліського Локомотива, кореспондент пише: "Залізничники міцно влаштувалися на половині поля гостей, Раздорожнюк крутиться, як білка в колесі".

Хоча й ляпи траплялися, звичайно. То, як проти київського Локомотива, довго розгойдується — і пропускає два голи в перші 15 хвилин. То, навпаки, як зі своїми рідними одеситами — відключається в кінцівці і теж двічі капітулює. Воротар, очевидно, мав певні проблеми. Але це був найкращий воротар Донбасу на той момент.

Втім, у чемпіонаті 1937 року ми його у складі Стахановця вже не бачимо. Голкіпером команди на кілька передвоєнних років стає Костянтин Скрипченко. А Раздожнюк повернувся до Одеси, де залишився вже назавжди. Після війни тренував у своєму Пищевику молодих воротарів — зокрема, вивів у люди Олега Макарова, згодом — гравця київського Динамо. Був суддею. Очолював обласну федерацію футболу. Ну, і, можливо, головне — створив музей історії одеського футболу. Він з молодості захоплювався футбольною історією та статистикою і зміг довести це захоплення до цілком реального втілення.

"Високий, плечистий, білявий, він здавався уособленням доброти та веселощів, хоча в роботі був суворим і вимогливим", — цими словами Олега Макарова ми й закінчимо розповідь про першого воротаря в історії Шахтаря.