Гренландія на початку року опинилася в центрі світової уваги, а її майбутнє - в густому тумані. Відповідаючи на світовий інформаційний тренд, Terrikon.com досліджує тему гренландського футболу.

А він, як не дивно, є на цьому величезному, але покритому льодом острові...

Футбол у Гренландії відчайдушно бореться з екстремальним кліматом, але залишається найпопулярнішим видом спорту на острові. Гренландія, автономна територія Данії з населенням близько 56 тисяч осіб, не має членства у ФІФА або УЄФА, що обмежує її участь в офіційних турнірах. Проте футбол тут процвітає завдяки ентузіазму місцевих жителів. Асоціація футболу Гренландії була заснована в 1971 році, але коріння гри сягають середини XX століття, коли датські поселенці привезли на острів перший футбольний м'яч. Перші згадки про якісь ліги датуються 1954 роком, а регулярний чемпіонат стартував у 1958 році. Через арктичний клімат натуральні газони є нереальними — матчі проходять на штучному покритті, в критих залах або на відкритих полях стрімким арктичним літом.

Історія національної збірної Гренландії, прозваної "Полярними ведмедиками", почалася в 1980 році. Перший міжнародний матч вона провела 2 липня в Ісландії проти Фарерських островів — і програла 0:6. З 1989 року бере участь в Island Games — багатоспортивному турнірі для острівних територій. У дебютному розіграші гренландці дійшли до півфіналу, а найкращі результати — другі місця у 2013 і 2017 роках.

Інша можливість для самореалізації — одноразові змагання типу ELF Cup (турнір для невизнаних ФІФА збірних). Там Гренландія з'явилася у 2006 році й посіла третє місце у своїй відбірковій групі, в суворому протистоянні з Киргизстаном, Занзібаром і Гагаузією. Це можна було вважати успіхом, що на батьківщині з радістю і зробили.

Через те, що суперники Гренландії часто бувають дуже екзотичними, їй є чим похвалитися. Так, найбільша перемога в її історії — 16:0 над Сарком у 2003 році на Island Games (Сарк — окремий острів у Ла-Манші з населенням 560 осіб). Найбільш болючі поразки за весь час існування — 0:6 від Фарер (1980), Гернсі (2005), Менорки (2009) та Острова Мен (2017).

Здавалося б, скромний гренландський футбол повинен жити тихо і мирно, осторонь від будь-якої високої політики. В принципі, до Трампа так і було. За одним винятком. У 2001 році Гренландія через футбол потрапила в міжнародний конфлікт. Тоді на неї вийшли представники Тибету і запропонували провести товариський матч - перший, до речі, в тибетській історії. Північани погодилися. Але тут про це дізнався Китай - і обурився: Тибет - частина його території, і без дозволу згори, за логікою влади КНР, грати не міг. З Пекіна пішли погрози накласти повне ембарго на імпорт гренландських креветок (одна з головних статей доходу острова, до речі). Зрештою, дипломатично ситуацію вирішили, матч відбувся, Тибет був передбачувано переможений 4:1, а китайці продовжували їсти гренландських креветок у колишніх кількостях.

Домашній чемпіонат унікальний своєю стислістю. Через логістичні проблеми (перельоти між містами дорогі та залежать від погоди) сезон стискається до тижня: місцеві кваліфікації, потім швидкий фінальний турнір з 8 командами в одному місті, зазвичай в Нууці (найбільшому місті Гренландії з населенням майже 18 тисяч осіб). Останній, торішній, 54-й чемпіонат пройшов у столиці з 20 матчами за 6 днів. Найстаріший клуб B-67 з Нуука — рекордсмен з 13 титулами (останній у 2019 році). Всього на острові 76 клубів і 5500 зареєстрованих гравців — майже 10 відсотків населення! Футзал і юнацькі ліги також популярні, але їх чемпіонати проводяться раніше, щоб не перетинатися з сезоном великого дорослого футболу.

Збірна грає домашні матчі на Nuuk Stadium (місткість 2000 глядачів), і це - єдиний національний стадіон. Довгі роки мляво точаться розмови про будівництво більш актуальної арени, але поки що справа так і не зрушила з нульової точки. Час від часу Гренландія робить судомні спроби підвищити свій статус. У 2014 році було отримано згоду від Данії виступати окремою збірною, але цю ініціативу зарубала ФІФА. У травні 2024 року Гренландія подала заявку до КОНКАКАФ, до якої примикає географічно, але в червні 2025 року отримала відмову і тут. Островитяни не впадають у відчай і обіцяють придумати ще якийсь елегантний хід, щоб все-таки мати офіційно визнану збірну.

За такого бекграунду навряд чи можна було очікувати наявності серед гренландців міжнародної футбольної зірки. А вона є. Це Йеспер Гронкьяер, який народився в Нууці в 1977 році. Правда, ще в дитинстві батьки вивезли його разом із собою до Данії, де він виріс і став футболістом збірної, грав на чемпіонатах світу та Європи, виступав за Аякс, Челсі та мадридський Атлетіко. Але гренландці, зрозуміло, вважають його своїм і як данця сприймають вкрай неохоче.

Взагалі, звичайно, футбол в Гренландії — не стільки спортивна гра, скільки спосіб культурного самовираження і зв'язку зі світом. З 5500 гравцями та повільно, але неухильно зростаючою інфраструктурою острів сподівається стати частиною загальносвітової футбольної сім'ї. І знаєте, якщо за справу візьметься Дональд Трамп, у них з'являються шанси! Адже президент США — друг глави ФІФА Джанні Інфантіно, ви ж пам'ятаєте?