Півзахисник Шахтаря Педріньо може прийняти українське громадянство, більше того - цей проект підтримує головний тренер збірної України Сергій Ребров, тобто, бачить поки що бразильця у своєму складі.

Така інформація активно поширюється останніми днями. Що з цього може вирости, наскільки гравець потрібен збірній - про це розмірковує Terrikon...

Що було

Давайте чесно зізнаємося: прикладів успішної натуралізації футболістів Україна бачила не так вже й багато. Найуспішніший - це Артем Мілевський, який, якщо хто забув, за походженням - білорус. Його зробили українцем у 2005 році, після чого активно використовували в збірній. Протягом кар'єри Мілевський провів за "жовто-синіх" 50 матчів, забив 8 голів, а найпам'ятніша його дія - вирішальний удар у серії пенальті 1/8 фіналу чемпіонату світу 2006 проти Швейцарії. Загалом, Мілевський таки був помітною постаттю національного футболу, його натуралізація - цілком успішний, виправданий кейс.

Те саме, в принципі, можна сказати і про серба Марко Девича (35 матчів за збірну України, 7 голів). Він добре вписався в команду - людина комунікабельна, проста, він ніколи не мав проблем із знаходженням спільної мови в жодному колективі. І його приймали, як свого, чому дуже сприяла відсутність мовного бар'єру (це завдання в Україні Девич вирішив досить швидко).

Далі пішли бразильці. Втім, перший з них, Едмар, по ходу справи досить глибоко українізувався, одружився тут і навіть взяв прізвище дружини. У збірній він зіграв не так вже й багато (15 матчів, 1 гол), але теж вважався своїм в дошку. Інша справа - бразильці Марлос і Жуніор Мораес. За класом вони, здавалося б, однозначно посилювали збірну. Але нічого видатного в ній так і не показали (перший зіграв 27 матчів, другий - лише 11, обидва забили лише по голу). Обидва залишалися чистими бразильцями за менталітетом, і хоча були шанованими за свій клас, але все-таки стояли в збірній осібно. Особливо Марлос. Звикнувши варитися в "бразильському компоті" Шахтаря, він відчував себе не в своїй тарілці, оточений з усіх боків українцями.

Висновок банальний: вживлення в збірну натуралізованих футболістів проходить успішно тільки в тому випадку, коли вони мають більш-менш ґрунтовний досвід асиміляції в місцеву спільноту. Що ж ми бачимо у випадку з Педріньо?

Що буде

На жаль, але тут ми маємо приклад ще більш "закритий", ніж з Марлосом, який до моменту своєї натуралізації встиг пограти у двох клубах УПЛ і співпрацював з багатьма гравцями тодішнього складу збірної. Що ще важливо - він ніколи серйозно не дивився на сторону, не мав реальних цікавих пропозицій з-за кордону, сприймав український футбольний світ як адекватне собі середовище.

Педріньо - зовсім інший випадок. По-перше, він прийшов у Шахтар вже з Бенфіки, що теж важливо для стартової самооцінки футболіста. По-друге, як ми пам'ятаємо, у 2022 році, не відігравши за "гірників" і сезону, покинув Україну після початку повномасштабного вторгнення Росії. Два роки провів в Атлетіко Мінейро, потім зі скрипом повернувся. Після цього грає в Шахтарі другий сезон, самооцінка напевно трохи підкоригувалася, йому вже майже 28 рокiв, великих перспектив перед собою він вже не бачить і тому може погодитися на те, що раніше відкидав. При цьому, з УПЛ він не зрісся так, як свого часу Марлос або Жуніор Мораес, не асоціює з нею свою кар'єру.

Писали, до речі, що натуралізуватися він не палав бажанням, і що це скоріше була ініціатива його агента, який вважав, що гра за збірну України стане додатковою опцією для ведення майбутніх переговорів про продовження його кар'єри де б то не було. І начебто агент мав контакт з Сергієм Ребровим, який висловив зацікавленість. Намалювалася перспектива участі Педріньо в чемпіонаті світу, а це - завжди плюс у резюме будь-якого футболіста.

Але в чому корисність Педріньо для збірної України? Далеко не всім фахівцям вона очевидна. Ось що сказав з цього приводу, наприклад, Мирон Маркевич: "Звичайно, в цілому Педріньо якісний виконавець. У нинішньому сезоні демонструє результативний футбол, він легкий, спритний. З такими якостями, можливо, і допоміг би в грі зі Швецією, яка діє в силовому ключі. Але в середній лінії у нас багато футболістів, які можуть комбінувати, і досить серйозна конкуренція. Сподіваюся, Олександр Зінченко почне грати, також у нас є такі сильні виконавці, як Георгій Судаков, Віктор Циганков, Олександр Зубков, Олексій Гуцуляк, Руслан Малиновський. Тому, чи стане це панацеєю для національної команди - питання".

У Шахтарі Педріньо зараз - один з найкращих, восени видавав прекрасні матчі. Але згадаємо, що так було далеко не завжди, що після повернення в УПЛ він виглядав блідо, і знадобилася поява Арди Турана, щоб він відчув себе як треба і заграв, як може. Для нього велике значення мають зовнішні фактори, а їх у збірній більш ніж достатньо - для нього це буде абсолютно нова команда й абсолютно новий досвід.

Втім, тут не вгадаєш. У Педріньо цілком може і вийти. І якщо він заграє у збірній України на своєму найкращому рівні, команда точно стане сильнішою, отримає додатковий імпульс. Як то кажуть, спроба - не катування. Але для початку добре б почути новину про те, що натуралізація Педріньо офіційно завершена, а потім - про те, що Ребров викликає його до збірної...