Photo by thenews2.com - Depositphotos

Напевно, ніхто не очікував, що трихвилинні перерви на пиття (або, грубо кажучи, гідраційні паузи) матимуть такий вплив на хід матчів. Спочатку їх критикували за те, що вони є поступкою рекламодавцям і порушують хід гри. Але поступово з’ясувалося, що вони цей хід скоріше змінюють, хоча часом дуже сильно.

Terrikon.com розбирається, що ж це за історія з ними вийшла...

Чомусь насамперед пригадується кумедний момент. У матчі Португалія — Узбекистан до 22-ї хвилини повністю домінували Кріштіану Роналду та його друзі. Азіатська команда виглядала як не надто вправний учасник кубка Житомирської області — тобто, ніяк. На перерву пішли за рахунку 2:0 на користь зрозуміло кого. А коли повернулися — узбеки раптом злетіли, наче їм залили пального. Хвилин 15 Португалія з подивом спостерігала за наполегливими атаками на свої ворота. Навіть гол пропустила (щоправда, його скасували). На 38-й хвилині Роналду другим забитим того вечора голом остаточно заспокоїв суперника — але ці хвилини узбецького драйву запам’яталися. А з’явилися вони саме під час гідраційної паузи.

Придумав усе, звичайно ж, Джанні Інфантіно, цей відомий винахідник. Пояснював, звісно, турботою про здоров’я футболістів, які й без того виснажені щільним календарем (чи не він, до речі, його ущільнив?). Багато хто вже тоді заперечував президенту УЄФА, мовляв, не варто робити культ із пауз на водопій — їх потрібно застосовувати лише в тих випадках, коли спека справді зашкалює. Інфантіно відповідав (не без певної логіки), що тоді виникнуть питання: чому в одному випадку паузи є, а в іншому — ні. Розумні люди одразу побачили в цьому бажання ФІФА заробити на рекламних вставках, які ідеально вписувалися в гідрейшен-брейки. Уже на чемпіонаті Інфантіно скликав пресконференцію з єдиною метою — присягнутися, що ФІФА не заробила на цьому ані пенса, ані євроцента.

Загалом, резонанс навколо нововведення був неабияким. І, звісно, ніхто б не став ламати списи, якби це не руйнувало звичну структуру гри. Якби це не робило гру вже трохи іншою.

Чітко, у властивому йому суворому німецькому стилі проблему сформулював Томас Тухель: "Це порушує й змінює сутність футбольного матчу більше, ніж я думав. Це практично розбиває матч на чверті". А ось інший відомий німець, Юрген Клопп, побачив у нововведенні користь, і не одну: "Зараз на турнірі справді спекотно, і це корисно для гравців. Та й мені б як тренеру таке точно підійшло. А крім того, у моєму віці це хороший привід відлучитися до туалету".

Ось так і коливаються, наче маятник, думки "за" і "проти". Марсело Б’єлса: "Це нічого не додає і багато чого забирає. Коли гру розділили на чотири частини, ніхто не думав про вплив на те, що робить футбол спортом, який захоплює людей". Роберто Мартінес: "Це змінює нашу роботу. З’являються три хвилини, щоб внести корективи". Дідьє Дешам: "Це майже як чотири чверті замість двох таймів. Футбол, який ми знали, поступово перестає існувати". Мурат Якін: "Після перерви на питну воду ми дещо змінювали, і суперник не встигав зреагувати. Це давало нам перевагу".

І примирювальний голос Златко Даліча: "Іноді це добре, іноді — ні. Коли ти у формі, це руйнує гру. Коли тобі погано — дає шанс".

Ось здоровий, прагматичний погляд на ситуацію. Зрештою, навіть ті, хто критикував паузи на водопій (Маурісіо Почеттіно: "Мені це не подобається. Це доречно лише в екстремальних умовах. Але коли умови хороші, паузи ні до чого"), чудово їх використовував (у матчі з Парагваєм тренер, озброєний ноутбуком, присвятив ці три хвилини інструктажу гравців — і команда, перебудувавши півзахист, завдала двох нищівних ударів, саме тоді вирішивши результат матчу).

Зрозумівши, яка нова зброя опинилася в їхніх руках, тренери майже повсюдно почали її використовувати, навіть вибудовують тактику замін, виходячи з наявності пауз на водну перерву. Гра дійсно стала трохи іншою, і справді тепер є чотири різні періоди під час матчу — але говорити про те, що це вбиває футбол, все-таки було б сильним перебільшенням. Адже свого часу про що тільки не говорили — наприклад, про систему "дубль-ве", яку називали "вбивцею атакувального футболу", а потім у неї заграв увесь світ.

Захищати "гідраційнi паузи" немає сенсу — у них є й плюси, й мінуси. Та й навряд чи вони переживуть цей чемпіонат світу, навряд чи увійдуть у повсюдну футбольну практику. Але навіть якщо раптом увійдуть, це не скасує футбол, а просто видозмінить його. Це не так уже й страшно, з огляду на те, наскільки його видозмінили всілякими нововведеннями за останні 10–15 років.

Хоча, звичайно, турки, наприклад, ніколи не захищатимуть ідею організованих "водопоїв", бо саме вона, по суті, їх поховала. Пам’ятаєте матч з Австралією, з якого почалася їхня ганьба? Тоді вони пропустили два голи — і обидва після "водопоїв". А до цього повністю домінували. Тож так, звичайно, турки будуть проти.

Але насправді — чи не в тому суть, що хтось швидко адаптується до змін і використовує їх собі на користь, а комусь для цього не вистачає чи то розуму, чи то фантазії, чи то реакції?