Ігор Йовічевич вважається людиною, максимально наближеною до українських реалій. Але так було не завжди. Якось цей хорват вперше потрапив в Україну. Хтось привів його сюди. Terrikon.com реконструює події...

Ігор Йовичевіч – із фундаментальної футбольної родини. Його батько Чедомир був дуже відомим у Югославії гравцем, хоча за збірну не провів жодного матчу, натомість 10 сезонів відпрацював у загребському 'Динамо' - одній з найшанованіших команд країни, першому володарі європейського кубка в історії країни (1967 року вона взяла Кубок ярмарок). Чедо грав за 'Динамо' на позиції лівого захисника з 1972 по 1982, і якраз у той період (30 листопада 1973) у нього народився син Ігор.

Зрозуміло, для хлопчика 'Динамо' і все, що з ним пов'язане, стало культом iз самого рання. Коли він у 2020 р. обіймав посаду головного тренера цієї команди, то на інагураційній прес-конференції зізнався: 'Батько привів мене на цей стадіон, коли мені було чотири роки. Я завжди хотів стати тренером 'Динамо', і не має значення, коли це сталося'. Щоправда, гарної історії тоді, 2020-го, не вийшло: вже через 3 місяці Ігора звільнили. Зійшлося багато чинників, як, наприклад, і те, що за 2 дні до призначення помер батько. 'Це стало для мене величезним ударом', - говорив пізніше молодший Йовічевіч. Зосередитись на роботі було важко, результату команда не показала… Як би там не було, він любить 'Динамо', як і раніше, зла ні на кого не тримає і розуміє, що в житті всяке трапляється.

Але повернемося на багато років по тому. Син Чедо Йовічевіча, зрозуміло, почав займатися футболом і почав подавати великі надії. У 1988 потрапив до юнацького складу 'Динамо', став грати на міжнародному рівні, справив чималий фурор і був визнаний найперспективнішим молодим футболістом Європи 1990. Тут вже на нього звернули увагу серйозні клуби. І, як спеціально, один із них якраз очолив земляк (ну майже), серб Радомир Антич, який у 1991 році прийшов у 'Реал'. На його наполягання там і з'явився молодий талант Йовічевіч.

Щоправда, ходу йому в Реалі не дали. Пишуть, що виною всьому - хитрий контракт, за яким Ігору належав мільйон доларів, якщо він хоча б раз з'явиться в основному складі 'бланкос'. Тому, мовляв, і протримали його 4 роки у 'Реалі В'. Дивна якась ситуація, але справді, за головну команду він в офіційних матчах так жодного разу не зіграв. Тим більше, що Антіч в Реалі не затримався і вже в сезоні 1992/92 працював з Ов'єдо.

Успішної кар'єри футболіста Ігор Йовічевич так і не зробив: ФК 'Загреб', 'Іокагама Марінос', 'Гуарані', 'Метц', 'Шешян Дунцзінь'... До свого 29-річчя 2002 року він підійшов у стані, коли можна погоджуватися на ризиковану пропозицію. І тут на арену виходить новий персонаж – Іван Голац.

Цей 52-річний тоді серб на прізвисько 'Іван Грозний' свого часу був успішним футболістом 'Партизана' (де 8 років грав пліч-о-пліч з Радомиром Античем - запам'ятаємо це ненадовго), потім грав у кількох англійських клубах (найбільший - 'Манчестер Сіті'), потім тренував 'Партизан' та 'Данді Юнайтед', але до початку нульових тренерських пропозицій вже не мав і почав займатися шоколадним бізнесом. У цей момент на нього вийшов президент Карпат Петро Димінський і спокусив перспективами нового амбітного проекту. Голац вирішив відкласти цукерки до найкращих часів та повернутися у футбол.

Великого турнірного прогресу з 'Карпатами' Голац не досяг (команда при ньому займала 10-те, 8-е та 7-е місце у Вищій лізі), але час у Львові провів непогано. Зізнавався, що з українцями йому було легко, спільна мова була швидко, за менталітетом вони дуже схожі на югославів. Він розкрив кількох молодих місцевих футболістів, а одного з них – Сергія Ковальчука – навіть вважав за нового Джорджа Беста. І залучив до Львова кількох легіонерів, серед яких був і Ігор Йовічевич.

Голац добре знав його отця Чедо, а про самого Ігоря лише чув. І тут, уявіть, одного дивного дня йому дзвонить Радомир Антич і каже, що є вільний хлопець, з яким Голацу було б цікаво попрацювати. Ось так зв'язалися нарешті всі лінії цього нашого балканського сюжету. Так спрацювало слов'янське братство, яке приносить практичну вигоду, якщо не забувати про своїх.

'На той момент Ігор знаходився в іспанській Марбельї. Я зв'язався з ним і запросив до Італії, в Удіні, де ми були на зборах. Йовічевіч зіграв за нас проти словенської 'Олімпії', яку ми перемогли з рахунком 4:1, а Ігор забив чудовий м'яч. Я потребував такого виконавця. Мені хотілося, щоб у Карпатах грав футболіст, який міг би диригувати діями всередині поля, був здатний віддати хороший пас. Не має значення, звідки ти береш гравця. Тренер має зробити так, щоб футболіст був корисний команді', - згадував згодом Голац.

Так в українському чемпіонаті з'явилася людина, яка згодом стане головним хорватом нашого футболу (не рахуючи Даріо Срну, звичайно). Хто б міг тоді подумати, що цей гравець доросте до кандидата у тренери самого 'Шахтаря'! Але в результаті саме так і вийшло...