Як Дегтерєв став найкращим воротарем Союзу

У 1977 Юрій Дегтерєв був визнаний найкращим воротарем СРСР, першим із гравців 'Шахтаря' отримавши загальносоюзну індивідуальну нагороду. За що його спіткало таке вшанування і як це було, згадує Terrikon.coom...

Найкращий воротар країни традиційно отримував приз журналу 'Огонек', який вручався з 1960 року. Першим його володарем закономірно став Лев Яшин. Потім він ще двічі зізнавався лауреатом. На середину 70-х залишався рекордсменом, але за кількістю призів з ним зрівнявся київський динамівець Євген Рудаков.

Після 1972 року, однак, найкращими 4 роки поспіль визнавали московські воротарі. У 1973 - спадкоємець Яшина в 'Динамо' Володимир Пільгуй, у 1974 та 1975 - Олександр Прохоров ('Спартак'), у 1976 - Володимир Астаповський (ЦСКА). Жодного політичного підґрунтя в цьому не варто шукати: воротарі зі столиці СРСР у ті роки були реально хороші. Про це говорить той факт, що 1975 року Валерій Лобановський, тоді - головний тренер збірної, дав відставку 'своєму' Рудакову. Він бачив, що Прохоров і Астаповський об'єктивно як мінімум не поступаються киянину, тестував усіх трьох - і в результаті, зупинився на Астаповському, який відстояв весь олімпійський турнір у Монреалі.

На тому турнірі збірна СРСР посіла 3 місце, що коштувало Лобановському посту. А з початку 1977 року новим тренером став Микита Симонян - людина хоч і не московського походження, але абсолютно асоціюйована із футболом цього міста. Здавалося, тепер столичні голкіпери остаточно утвердяться у головній команді країни. Але Симонян зробив несподіваний хід - запросив Юрія Дегтерєва із 'Шахтаря'.

Не можна сказати, що це була така абсолютна сенсація. Справа навіть не в тому, що Дегтерєв уже закликався до збірної і навіть зіграв у ній один матч - це було давно, 1968-го, про це все успішно забули. Просто в сезон 1977 року донецький воротар вступив як один із визнаних лідерів своєї справи. У попередньому році він потрапив до списку 33 найкращих футболістів СРСР, третім за своєю позицією (першим був Астаповський, другим - Микола Гонтар із московського 'Динамо'). Дегтерєв провів чудовий сезон за команду, відзначившись кількома бенефісами восени 1976 року, що на тлі анемічного виступу команди виглядало особливо яскраво. 'Шахтар' зайняв тоді 10-е місце, але від вильоту врятувався лише останнього ранку. А ось пропущених голів менше було лише у чемпіона – 'Торпедо'. Дегтерєв справді показував гру екстра-класу.

Симонян вирішив не робити ставку на якийсь один базовий клуб, хоча навесні 1977 київське 'Динамо' демонструвало чудовий футбол, дійшло до півфіналу Кубка чемпіонів і ледь не вийшло у фінал. Але на перший симонянівський матч до основного складу потрапили лише 4 киянини, 'вершки' (Коньков, Трошкін, Онищенко, Блохін). А так – кого там тільки не було: московські динамівці, спартаківці, армієць і навіть представник 'Пахтакора'. Ну і Дегтерєв.

Це був виїзний спаринг із Тунісом, збірна СРСР легко виграла 3:0, Дегтерєв особливої ​​роботи не мав, але помилок не зробив. Тим не менш, далі грав Астаповський - аж до 30 квітня, коли радянська команда програла угорцям вирішальний, як виявилося, відбірний матч чемпіонату світу. Астаповський зіграв погано, був винен в обох пропущених голах, особливо в першому, - його просто зім'яв у 'повітряному бою' лідер угорців Тибор Нілаші. І Симонян знову повернувся до кандидатури Дегтерьова.

У донеччанина, однак, склалося не найкращим чином. Начебто й дорікнути йому не було в чому, але 10 травня в Салоніках СРСР програв Греції 0:1. Єдиний гол навряд чи можна вважати результатом воротарської помилки: після подачі штрафного з флангу Папаіоану головою бив впритул, відбити цей м'яч було практично неможливо. Виходити на перехоплення? Але поруч із греком знаходилися два радянські захисники. Чому вони йому не завадили – питання вже інше.

Рівень гри донецького голкіпера Симоняна загалом влаштував і через 8 днів тренер знову поставив його у ворота. Матч із Угорщиною треба було вигравати у будь-якому випадку, щоб зберегти хоч якісь шанси на вихід із групи. Збірна СРСР перемогла 2:0, Дегтерєв відстояв бездоганно, відбивши кілька 'мертвих' м'ячів, серед яких один був взагалі вбивчим - Бела Вараді завдавав удару головою в упор метрів з 10. Блискучу реакцію продемонстрував Дегтерєв і за двох найнебезпечніших дальних ударів. Загалом, дiяв класно і удостоївся чудової преси. Дивіться самі:

Це все одно не допомогло – зрештою угорці фінішували у групі першими. Воротаря 'Шахтаря', проте, у збірній залишили, і до кінця року він зіграв ще у трьох товариських матчах - з НДР (1:2), Нідерландами (0:0) та Францією (0:0). У французів у складі був молодий Мішель Платіні, висхідна зірка європейського футболу, у голландців – ціла група віце-чемпіонів світу (Крол, Янсен, Рійсберген, Йонгблад, брати ван дер Керкхоффи). Але Дегтерьова пробити ніхто не зміг.

Його виступи за збірну, звичайно, стали головним аргументом для журі журналу 'Огонек', який визначав кращого воротаря Союзу того року. Але і за клуб Дегтерєв видав кілька перфомансів, що запам'ятовуються. Наприклад, 30 серпня проти київського 'Динамо' на стадіоні 'Шахтар'. Там був момент, коли віч-на-віч з ним вирвався Олег Блохін, який зазвичай таких шансів не втрачав. Дегтерєв запізнився з виходом – здавалося, ситуація безнадійно програна. Але він із відчайдушною рішучістю пішов уперед, що збентежило найкращого форварда країни. Гол того вечора 'Шахтар' так і не пропустив (щоправда, і не забив).

Цей останній момент чудово характеризує характер Дегтерєва, який бувало помилявся, але ніколи не губився. У тому сезоні вiн, дійсно, не мав конкурентів у Союзі.