Перемога 'Шахтаря' над 'РБ Лейпциг' була блискучою, але малоінформативною - по одному матчу судити про стан нової команди було неможливо. Після нічиєї з 'Селтіком' вже утворився якийсь 'сухий залишок'. Terrikon.com робить перші висновки...

4 очки після двох матчів @ChampionsLeague ⭐️#ШахтарСелтік | #Shakhtar #UCL pic.twitter.com/r7RPUllfOM

— ⚒FC SHAKHTAR DONETSK (@FCShakhtar) September 14, 2022

При всій своїй несхожості, перші матчі 'Шахтаря' у груповому турнірі мали кілька спільних моментів за своїм характером та структурою. В обох 'Шахтареві' довелося набагато більше захищатися, ніж атакувати. Обидва відповідно надали чудові можливості для контратак. Обидва дозволили виявити волю. І в обох команді супроводжувало везіння (яке, як відомо - доля сміливих).

Давайте одразу саме про везіння, щоб уже потім до цього не повертатися. У першому матчі воно - передусім у двох незабутніх голах Мар'яна Шведа. У другому - у масі нереалізованих 'Селтіком' шансів. Долі явно симпатичний нинішній Шахтар і вона допомагає йому, як може. У такій ситуації важливо не зводити фарт до абсолюту, не покладатися на нього у грі. 'Шахтар', на щастя, цього не робить. Він грає, як може, і отримує своє з лишком за зухвалість і сміливість.

Наявність гри та готовність битися дуже радують. Пам'ятаєте розгромні спаринги напередодні Ліги чемпіонів? Тоді здавалося, що у нас – дворова команда, з якої у груповому турнірі знущатимуться все поспіль. На щастя з'ясувалося, що це не так. 'Шахтар' грає у свою гру, чітко розуміючи, що треба робити, і вірячи в те, що це дасть результат. Набрані очки, звісно, ​​зміцнюють цю віру, демонструючи правильність обраного методу.

'Шахтар' демонструє чудове вміння контратакувати. Маючи у складі таку ракету, як Михайло Мудрик, наздогнати яку в Європі поки що не може ніхто, можна на ньому і будувати тактику. Партнери чудово розуміють Мудрика, знають його звички та звичаї, розуміють, коли і куди віддавати м'яч йому на вихід. Особливе вміння у цьому сенсі виявляє Георгій Судаков. Його зв'язка з Мудриком – просто космос. Згадайте гольовий пас Судакова у матчі з 'Селтіком' - це був пас у вільну зону, в неочевидну точку, дуже віддалену від Мудрика, але точно розраховану Судаковим з урахуванням швидкісних параметрів партнера.

Проводячи левову частку часу в обороні, 'Шахтар' повинен бути впевнений у міцності цієї лінії. Маючи тут небагатий, але все-таки вибір, Ігор Йовічевіч зупинився на парі Микола Матвієнко – Валерій Бондар. У низькому та середньому блоці їм допомагає Тарас Степаненко, фактично стаючи третім центральним захисником. Як наслідок, у нього в матчі з 'Селтіком' - найкраща в команді статистика з оборонних дій: 4 відбори, 4 виноси, 1 перехоплення, тобто поодинці він зруйнував 9 атак суперника - вражає, погодьтеся.

З усієї групи захисників окремо хочеться зупинитися на фігурі Бондаря. У молодіжній збірній, яка стала чемпіоном світу у 2019, він демонстрував чудову гру – проглядалася майбутня зірка, опора 'Шахтаря' на довгі роки. Але входження до дорослого футболу якось уповільнилося, хоча окремі шанси йому давали всі тренери, які працювали в цей період. Бондар програв конкуренцію дорослішим товаришам. Але зараз, здається, настав його час. Відчувши себе повноправним гравцем 'основи', він став діяти спокійніше та впевненіше. І хоча часом ще психує і 'пливе', загалом, є вже набагато більш боєздатною одиницею, ніж раніше. Можна сподіватися, що ми таки побачимо реалізацію його грандіозного потенціалу.

Втім, не потрібно і переоцінювати його прогрес, як і міцність нашої оборони в цілому. Часом її дії настільки інфарктні, що просто дивуєшся. У матчі з 'Селтіком' таких моментів набралося достатньо. Але все-таки успіх був за 'гірників'. При цьому ми не забудемо кілька порятунків від Бондаря - зокрема, наприкінці матчу, коли він не дав м'ячу залетіти у порожні ворота.

Те, що виглядало вкрай симпатично в обох матчах – то це настрій команди. Вона, по-перше, не боїться, по-друге, зухвала. В атаці діє розкуто, не боїться застосовувати нешаблонні ходи. Це, звичайно, дратує та дестабілізує суперника. Можна згадати момент на зорі другого тайму з 'Селтіком' (загалом - програного начисто), коли у 'Шахтаря' пройшла витончена і нахабна контратака з пасом п'ятою від Зубкова і стрімким слаломом Шведа. Не вистачило завершення, але все одно виглядало вкрай оптимістично.

А головний оптимізм – у загальнокомандному спокої. Вiн у команди Йовічевіча вище, ніж у команди Де Дзербі. Нинішній 'Шахтар' може прогнутися під ударами сильнішого суперника - але не ламається. Відбиваючись, молоді гірники терпляче шукають свої шанси. А хто шукає, той завжди знаходить! В обох матчах 'Шахтарю' доводилося відіграватися - і він робив це швидко та якісно. Це вже схоже на систему.

А ще, вражає те, як команду відчуває тренер. Найбільш очевидний приклад - використання Юхима Коноплі на лівому фланзі оборони, де йому раніше грати практично не доводилося. Але, поставлений сюди за потребою (після травми Віктора Корнієнка), Конопля відіграв два чудові матчі, повністю виправдавши тренерську ідею. Нам важко судити, що саме прищеплює Йовічевіч команді ментально, але те, що він вміє робити правильні тактичні ходи, вже очевидно.