Сьогодні – знакова дата для кожного вболівальника 'Мілана'. Сьогодні – сторіччя від дня народження людини, з якою пов'язано початок сучасної історії цього топ-клубу. Terrikon.com згадує, як величний швед підкорював Італію...

Caro Nils,nel giorno del tuo ricordo butta un occhio sul nostro Milan da lassù. ❤🖤🇸🇪#Liedholm #5novembre pic.twitter.com/gYtdxBgKH7

— Overmax (@Massimo898) November 5, 2019

Італія пам'ятає його під прізвиськом Барон. Тут був і прямий, і переносний зміст. Лідхольм зміг одружитися з справжньою баронесою, завдяки якій (і завдяки своїм заробленим грошам, звичайно) зміг зажити забезпеченим світським життям із власними виноградниками та впливовими друзями. Але й зовні це прізвисько йому дуже пасувало. Він був статний, фотогенічний, ввічливий. Він виглядав справжнім аристократом.

У 'Мілані' він з'явився 1949 року в компанії двох співвітчизників, двох тезок - Гуннара Нордаля та Гуннара Грена. Точніше, першим в Італії виявився Нордаль - його як найкращого бомбардира нещодавнього Олімпійського турніру (7 голів у 4 матчах) помітили швидше. Опинившись на новому місці, він незабаром порадив босам нового клубу прикупити товаришів по збірній, гарантуючи, що втрьох вони подарують 'Мілану' купу голів. Боси послухалися, і влітку 1949 року Грен, Нордаль і Лідхольм зібралися разом, сформувавши легендарне тріо 'Гре-Но-Лі', з якого і почався новий 'Мілан'.

Треба розуміти, чим тоді був клуб, який ми звикли вважати великим. Нічого особливого він не являв собою. Давно, на початку століття, він тричі ставав чемпіоном Італії, але з 1907 – жодного разу. Це була команда типу нинішньої 'Роми' - завжди амбітна, з деякою історією, але без реальної сили завоювати 'скудетто'. Її вже звикли сприймати у другорозрядній якості, і якось погано вірилося, що прихід трьох шведів стане початком революції. Нація ця раніше видатних гравців якось світу не дарувала.

Але три шведи, що одягли червоно-чорні футболки у 1949, таки влаштували революцію. Вже в першому сезоні 'Мілан' склав найгострішу конкуренцію 'Ювентусу', відставши лише на 3 очки, але при цьому перемігши головного ворога в нього на полі з рахунком 7:1. За підсумками сезону, на рахунку Нордаля було 35 голів, Грена та Лідхольма – по 18. У сумі – 71 зі 118, забитих 'Міланом'. 15 команд Серії А того сезону забили менше, ніж окремо взяте тріо 'Гре-Но-Лі'.

Те, що не вдалося у стартовому сезоні, вийшло наступного. Після 44-річної перерви 'Мілан' став чемпіоном Італії, Нордаль знову показав божевільну результативність (38 голів), Лідхольм із Греном додали 13 та 9 відповідно. Шведський тризуб рвав суперників на шматки. Це був феномен, тим більше дивовижний і незрозумілий, що з'явився наче з нізвідки - з країни, яка вміє грати в хокей. Але ж футбол?

До речі, Лідхольм був дуже непоганим хокеїстом - щоправда, у 'великому' форматі, у хокеї з м'ячем. А ще – чудовим гімнастом та легкоатлетом, бігав на середні та далекі дистанції, стрибав та метав. Він був чудово складний - якщо Нордаль зовні нагадував бичка, а Грен був схожим на звичайного увальня з пивної, то 'Лі' являв зразок атлета. Досить високий (183 сантиметри), він ретельно стежив за собою, ніколи не мав жодного зайвого кілограма – тому й протримався у футболі довше за своїх колег, до 39 років. І, йдучи, казав, що за відчуттями міг би грати на своєму рівні ще років п'ять.

Йому було 35 з великим хвостиком, коли він у фіналі чемпіонату світу 1958 року забив гол у ворота збірної Бразилії - тієї самої збірної, в якій грали юний Пеле, Гаррінча, Діді і так далі. На початку тієї зустрічі він двома елегантними рухами 'прибрав' двох центральних захисників противника, майже не сходячи з місця, і легко покотив м'яч з лінії штрафного майданчика точно в кут - воротар не міг нічого вдіяти, хоча й бачив, як м'яч повільно пропливає повз нього. Потім незрівнянні південноамериканці, звичайно, взяли своє, але через багато років Пеле сказав, що це був найкращий гол, забитий у ворота збірної Бразилії за усi часи.

Лідхольма цінували за потужний ігровий інтелект – і це допомагало йому швидко перекваліфікуватися, опановуючи нові амплуа. Починаючи як крайній форвард, він став напівсереднім, а коли розпалося шведське тріо в 'Мілані' (колеги пішли в інші клуби),став центральним півзахисником, утворивши унікальну зв'язку з уругвайським чемпіоном світу Хуаном Альберто Скьяффіно. Це поєднання стало основою 'нового видання' 'Мілана', яке принесло клубу ще два 'скудетто' у другій половині 50-х.

Найбільш статусний матчем у клубній кар'єрі Нільса Лідхольма - фінал Кубка чемпіонів 1957/58 проти 'Реала'. Швед вивів свою команду на полі брюссельського 'Ейзеля' як капітан. 'Россонері' були впевнені у своїх силах і зовсім не боялися суперника, в рядах якого сяяли Ді Стефано, Копа, Хенто. Відкрили рахунок. Пропустили, відразу знову вийшли вперед, одразу ж пропустили ще раз. Основний час – нічия. У додаткове все вирішує влучний удар Хенто. 'Мілан' залишився без трофею, хоча був як ніколи готовий до нього. За словами Лідхольма, страшнішого розчарування він у житті не відчував.

Помер він 5 листопада 2007 року, як лiчить аристократу - у своєму будинку, оточеному виноградниками. Йому було 85 років, і він здавався вічним - живим талісманом, який у 'Мілані' здійснює зв'язок часів. Але нічого вічного не буває... Наступного дня після його смерті россонері грали в Лізі чемпіонів. На матч вони вийшли з жалобними пов'язками, виграли 3:0, і тренер Карло Анчелотті, який колись навчався тренерської справи у Лідхольма, сказав, що перемога присвячується легендарному Барону. Знаєте, хто був суперником 'Мілана' того вечора? Донецький 'Шахтар'...