Одним із головних талантів, що заблищали у радянському 'Шахтарі' за всю його історію, був Віталій Хмельницький, згодом - багаторазовий чемпіон СРСР та гравець збірної країни. У Донецьку він пограв небагато, у Києві його швидко помітили та негайно оприбуткували. І згодом багато разів 'Хміль' виходив на поле стадіону, де розпочиналася його кар'єра. Terrikon.com відслідковує історію його протистояння з колишнім клубом...

Перша поява Хмельницького у ворожому складі на донецькому газоні відбулася 9 травня 1965 року. Матч проходив на стадіоні 'Локомотив' при повному аншлагу - 40 тисяч глядачів. Публіка залишилася задоволена - гірники перемогли, причому до останніх хвилин вели 3:0, до повного захоплення трибун, що насолоджувалися небаченим розгромом. Під кінець матчу киянам вдалося відіграти два голи, але врятувати матч вони вже не встигали. Хмельницький чесно відпрацював усі 90 хвилин – у складі він уже встиг стати важливим елементом, але особливо не відзначився. Більше того – звіти фіксували низьку якість його гри. І тільки наприкінці він пожвавився і відзначився 'асистом' - на 85-й хвилині подав у воротарську, де його партнер Дровецький забив перший гол у відповідь.

Наступний рік для киян виявився чемпіонським, команда у них просто рвала і метала, Хмельницький забивав досить часто (до моменту зустрічі з 'Шахтарем' 27 липня – вже 6 разів). Але у Донецьку у нього знову не вийшло. На тому ж стадіоні 'Локомотив' ('Шахтар' завершували реконструювати) він результативними діями не відзначився. А Динамо перемогло 2:0 при впевненій грі з голами зовсім ще молодого Мунтяна і вже бувавого Біби.

Через рік гірникам вдалося взяти реванш - 2:1. Грали вже на оновленому 'Шахтарі', на гру прийшло 42 тисячі глядачів. Матч вийшов динамічним, сповненим боротьби. У складі 'гірників' тон задавали зрілі новачки, екс-кияни Лобановський та Базилевич, які хотіли довести своєму колишньому клубу, що дарма їх звідти списали. Обидва голи у 'Шахтаря' забив Базилевич. Хмельницького на полі видно особливо не було – його, як і інших представників київської атакуючої лінії, щільно прихопив донецький захист, у якому часом накопичувалося до шести людей. Там ніхто особливо не розвернувся.

Не вдалося Хмельницькому забити і в наступному матчі на донецькому газоні 27 липня 1968 року, але контекст був уже зовсім інший. Цього разу щільної опіки 'Шахтар' запропонувати чи не зміг, чи не захотів, і форвард 'Динамо' розгулявся не на жарт. Його протистояння із захисником 'Шахтаря' Олександром Поллаком перетворилося на побиття немовляти: щоразу Хмельницький обігравав опонента, який проводив перший сезон у Вищій лізі, і загострював ситуацію. Сам не забив, але настільки затероризував нещасного Поллака, що той відправив м'яч у свої ворота. Це й вирішило долю поєдинку на користь Динамо, який переміг з рахунком 3:2. Поллака, до речі, з поля одразу ж прибрали, від гріха подалі. Загалом Хмельницький зробив свою чорну справу.

Наступний матч у Донецьку 15 серпня 1969 року 'Динамо' теж виграло, але вже легше, без зайвого драматизму. У звіті про цей поєдинок писали, що кияни почувалися на стадіоні 'Шахтар', як удома. Рахунок 2:0 відбив їхню перевагу, яка, може, переважна і не була, але шансів противнику особливих не залишила. Хмельницький грав весь матч, але у численних описах атакуючих дій киян зовсім відсутнiй – начебто й не було його на полі.

Продовжував Хмельницький свою акуратну безгольову серію проти колишньої команди на її полі та в чемпіонаті 1970. 2 квітня заповнений повністю стадіон 'Шахтар' у чудову весняну погоду спостерігав за тим, як їхня команда щосили відбивається від київських атак. Один гол 'Шахтар' таки пропустив (його забив Бишовець), сам забити не зміг, програв - і розпочав сезон, у якому нічого видатного не показав. Хмельницький, не зумівши вразити ворота 'Шахтаря', таким чином уже вшосте поспіль виїжджав з Донецька, не солоно хлібавши.

Те саме повторилося і 2 травня 1971 року. Знову 0:1, знову Хмельницький у складі - і знову журналісти, що описують матч, про нього мовчать. Це був останній візит форварда до Донецька - наступного року його кар'єра завершиться, і в місті, де розпочиналася ця кар'єра, він більше не зіграє. Таким чином, донецькi ворота від нього так і не постраждала. Чого було в цьому більше – невдачі чи небажання шкодити колишній команді – ми можемо тільки гадати. Хоча друге, звісно, ​​навряд. Хмельницький вирізнявся невигубною жагою до боротьби, забивати хотів завжди і скрізь, боровся люто і робити комусь поблажки навряд чи став би.

Але факт є фактом. Він ще цікавіший, якщо врахувати, що у київських матчах Хмельницький 'Шахтарю' забивав справно, відзначившись у 4 із 7 матчах за ці роки. А 18 серпня 1971 року, наприклад, 'відвантажив' 'гірникам' навіть два голи. Це був вогненний матч, Динамо виграло 4:3, рахунок змінювався, як у калейдоскопі. Хмельницький забив спочатку 'у роздягальню', на 43-й хвилині (зробив рахунок 2:2), а потім - одразу після початку другого тайму, на 47-й хвилині, що практично й вирішило долю матчу. Тож ніякої такої спеціальної жалості до 'Шахтаря' не відчував.

Але ось у Донецьку не забивав. Вважатимемо - з поваги...