Народження Бригадира: як Шахтар отримав нову легенду
Згадуючи славні моменти з минулого 'Шахтаря', можна натрапити на матчі, які начебто б особливо нічого не вирішували, але виявилися по-своєму доленосними. Такий ось відбувся у Донецьку 22 вересня 1974 року. У гості до 'гірників' прибув казахстанський 'Кайрат', середнячок Вищої ліги. Матч нічого примітного не обіцяв. Але зрештою, виявився дуже важливим у долі людини, яка стане легендою клубу. Terrikon.com подумки переноситься того дня...
Перед цим поєдинком команди провели по 22 матчі. 'Шахтар' із 24 очками йшов на 7-му місці, у 'Кайрата' було 20 очок (10-е місце). В принципі, сусіди за турнірною таблицею та приблизно рівні під силу. Щоправда, 'Шахтар' був на зльоті, здобув 3 перемоги в останніх 4 зустрічах і взагалі все в команді якось раптом налагодилося, незважаючи на травму головного креативника Анатолія Конькова. Рівноцінну заміну йому знайти було неможливо, але в команді виявилася людина, яка вирішувала ігрове завдання диспетчера по-своєму - не так тонко і глибокодумно, але надійно і кваліфіковано. Звали цю людину Михайло Соколовський.
Він проводив у 'Шахтарі' лише перший сезон, прийшовши із запорізького 'Металурга'. Спочатку виходив майже виключно на заміну, причому тренери куди тільки його не відряджали - і на фланги, і в опорну зону, і в атаку. Соколовський був старанний, добре розумів гру та на будь-якій позиції виглядав компетентним. Але свого місця у складі не мав – і якось важко було сказати, куди його краще рушити.
А потім трапилося лихо, яке виявилося для Соколовського вдачею. Отримав травму Коньков, і новачком заткнули 'дірку' у складі. Це сталося у червні – рівно на половині турнірної дистанції. І далі Соколовський виходив у 'старті' вже постійно, як умовна заміна капітанові. По грі вони були, звичайно, зовсім різними, але користь приносили цілком порівнянну. Тому заміну визнали вдалою, і тренера Юрія Захарова можна було привітати із цим кадровим рішенням. Взагалі він був не надто успішний у своїй роботі - призначений у зв'язку з несподіваним відходом Олега Базилевича, пробув на посаді з січня по серпень 1974 і був прибраний після того, як 'Шахтар' загруз на 11-му місці. Але за введення до складу Соколовського йому можна ставити плюс, і дуже жирний.
Соколовський грав на рівні партнерів із значно соліднішим досвідом виступів у Вищій лізі. І голи забивав. Але в матчі з 'Кайратом', про який ми ведемо мову, трапилося щось якісно нове - він уперше виступив як лідер команди. Виручив її, повів за собою. Зробив те, за що згодом отримає нік Бригадир.
Що ж там трапилося, у цьому матчі з 'Кайратом'? А ось що.
Ішла 13-та хвилина матчу, а на табло вже зяяли цифри 0:2. Це нападники алма-атинців Володимир Чеботарьов та Фарід Хісамутдінов двічі засмутили донецького голкіпера Юрія Дегтерєва. Трибуни були шоковані, 'Шахтар' - в ауті. Невідомо, як пішли б справи далі, але відразу після другого пропущеного гола включився Соколовський - і ударом із середньої дистанції (пізніше він стане для публіки фірмовим) скоротив розрив у рахунку. З'явився сенс грати та боротися.
Аж до самої перерви Соколовський був найактивнішим у складі донеччан - і, за словами спортивного оглядача 'Соціалістичного Донбасу' Марка Левицького, заводив команду та тягнув її за собою. А одразу після перерви завершив зусилля товаришів, забивши другий гол. Як тут стрепенулась команда, як помчала! Вболівальники давно не відчували подібної ейфорії - здавалося, що з таким драйвом "Шахтар" змете будь-якого суперника, хоч 'Баварію', хоч 'Аякс'. Протримавшись хвилин 20, 'Кайрат' посипався. Три голи Юрія Дудинського, Віталія Старухіна та Володимира Сафонова встановили остаточний рахунок – 5:2.
Так на очах публіки 'Шахтар', яка вмирала від щастя, отримав нового лідера. Так відбулося його остаточне визнання - хоч і до того вболівальники вже вважали його своїм, одразу вгадавши в ньому щось споріднене до того футбольного стилю, який завжди любили і цінували в Донецьку.
Цікаво, що відразу після цього феєричного матчу 'Шахтар' несподівано 'поплив'. До кінця чемпіонату залишалося 7 турів – і більше команда не змогла виграти жодного разу (!), а програла – аж п'ять. У результаті, як гірко сказав один уболівальник після фінішу: 'Срібло вже дзвеніло, а опинилися на 12-му місці...' І повернення Конькова не допомогло - лідер уже нічого не міг налагодити в ансамблі, що розбовтався.
До речі, показово, що одужання капітана не усунуло Соколовського зі складу. Його корисність на той момент стала вже настільки безперечною, що новий тренер Володимир Сальков зрозумів: краще не чіпати те, що так добре працює. У результаті він знайшов варіант, при якому грають і Коньков, і Соколовський: перший - у звичній ролі 'диспетчера', другий - нижче, фактично - 'опорником' (для цього зі складу прибрали незмінного раніше Валерія Шевлюка). Результату це, щоправда, не дало. Але у міжсезоння Коньков пішов у київське Динамо, і Соколовський отримав у Шахтарі повну свободу дій. І став у наступному, 'срібному' сезоні найкращим бомбардиром команди, затьмаривши самого Старухіна.
