Сьогодні виповнюється 45 років легенді київського 'Динамо', та й усього українського футболу, громадянинові Узбекистану Максиму Шацьких. Він продовжує залишатися найвлучнішим за всю історію легіонером нашого національного чемпіонату та найкращим бомбардиром нашого вищого дивізіону. У день напівювілею Terrikon.com згадує, як Макс прийшов до всього цього...

Шацьких багато разів заявляв, що за 'Динамо' вболівав з дитинства і до Києва переїжджав без жодних сумнівів, хоча скаути, що його запрошували, навіть не назвали жодних конкретних умов і цифр. Але молодий гравець готовий був грати в цьому клубі мало не задарма - тим більше, що, як він згадував, 'Динамо' щойно наробило шуму в Лізі чемпіонів, і він із захопленням за цим спостерігав по телебаченню. Які могли бути сумніви – справджувалася європейська мрія!

'Динамо' виявило Шацьких у Калінінградській 'Балтиці' і висмикнуло його звідти в липні 1999, не звертаючи уваги на те, що російський чемпіонат був у розпалі. Дебютував в Україні він феєрично – так, що його навіть порівняли з Андрієм Шевченком. У першому ж повноцінному матчі зробив дубль - це була кваліфікація Ліги чемпіонів із литовським 'Жальгірісом'. Наступному супернику 'Ольборгу' теж забив двічі (по одному голу в кожному з матчів).

Складалося враження, що 'Динамо' знайшло справжній діамант. Щоправда, надалі Шацьких трохи заспокоївся, хоч і продовжував регулярно забивати, став із 20 голами найкращим бомбардиром чемпіонату України, а через три роки повторив рекорд Сергія Реброва (22 голи за сезон).

Спроби порівнювати його з Шевченком тривали. Це, звичайно, не могло залишитись безболісним – але, як запевняв Шацьких: 'Не давило, а піддавлювало'. Він намагався не звертати на це уваги – і, як йому здається, впорався. Тим більше, що Шевченко незабаром заграв у 'Мілані' на дуже серйозному рівні, увага поважної публіки перейшла туди, і весь цей галас сам собою вщух. Новачок завоював своє, унікальне місце під сонцем.

Шацьких вписався до складу легко – говорить про партнерів, що 'вони вбрали мене, як губка'. Вважаючи себе простим хлопцем, він цим передусім і пояснює легкість адаптації. Взаємодія налагодилася швидко - він не без гумору згадує, як досвідченіші товариші по команді вчили його: "Ти головне, біжи - а м'ячик побачиш, коли він перед тобою впаде". Найчастіше саме так і відбувалося.

У результаті Шацьких провів у 'Динамо' 10 сезонів, закінчивши в 2009. Приходив до команди, яка була безумовним гегемоном на внутрішній арені та європейською сенсацією. Покидав - коли київський клуб дедалі більше поступався внутрішню конкуренцію 'Шахтарю'. Приходив ще за Лобановського, йшов у період тренерської турбулентності, коли біля керма щороку, то обов'язково ставала нова людина.

Лобановського Шацьких згадує із теплотою. Як зараз, подумки бачить першу зустріч - коли великий тренер попросив його на фішках пояснити своє розуміння стратегії нападу. Шацьких дико боявся, що скаже якусь дурість – але реакція Лобановського була позитивна, мовляв, прийшов свій хлопець, який підходив, розумів. І надалі проблем у них не було. Для Шацьких, Лобановський насамперед великий психолог, який дуже тонко відчував, що і коли сказати, як підхльоснути гравця гострим словом, а як, навпаки, підтримати навіть після провального матчу.

У сумі, Шацьких зіграв за 'Динамо' 328 матчів, забив у них 142 голи - у сучасній історії найбільше з усiх, та й за весь час існування клубу попереду - лише Олег Блохін. Найвдаліший сезон - 2002/03, коли на його рахунку сумарно виявилося 32 голи (22 у чемпіонаті країни, по 5 - у Кубку України та Лізі чемпіонів). Того ж року його визнали і найкращим футболістом Узбекистану. Та що там Узбекистану - тоді його назвали другим футболістом Азії (поступився він тільки іранцю Мехді Махдавікії).

З 'Динамо' він пішов до 'Локомотиву' (Астана), але виявилося, що в Україні краще, і Макс повернувся до Києва, до 'Арсеналу', за який провів близько сотні ігор і додав до свого заліку ще 22 голи. Останнім його клубом стала Говерла (18 матчів, 5 голів). Ось таким складним чином і вийшов результат, який залишається рекордним для УПЛ – 124 голи у чемпіонаті. На один більше, ніж у Сергія Реброва. Ніхто поки що наблизитися до цього рубежу не зміг. Навіть сам Євген Селезньов, як не намагався.

Україна стала для Шацьких чимось особливим, і він завжди при нагоді тепло про неї відгукується. Якось висловився з цього приводу: 'Мені давно говорили - приїдеш до Києва, вже не поїдеш. Затягує. Як так, гадаю? Адже все насправді'.

В історії українського футболу він відзначився ще й іншим чином: у 2010 році, коли він забив свій сотий гол у чемпіонаті України, заснували клуб його імені для найкращих легіонерів-бомбардирів УПЛ. Сам він у цьому клубі – беззаперечний лідер. На його рахунку за всі клуби у всіх турнірах – 171 гол. Обігнати його неможливо, принаймні, в найближчій перспективі. Поки що другий результат у цьому списку - у Луїса Адріано (128 голів). Ніхто iнший з легіонерів більше сотні забити не зміг (третій результат у Брандао – 91 гол). Все-таки Шацьких – унікальне явище, за нашими мірками.