Збірна України впоралася зі своїм завданням - подолавши два етапи плей-офф, вийшла у фінальну частину Євро-2024. Як вона це зробила? Що стало головним у матчі з Ісландією? Над чим слід працювати далі? Terricon.com аналізує...

Кохання до екстриму

Збірна України нинішнього зразка має чудовий характер і не втрачається у складних обставинах. Обидва матчі плей-офф були виграні, коли ми поступалися рахунком. Характер – це чудово. Найгірше те, що в обох випадках створювалися сюжети, коли треба було виявляти його, рятуючи ситуацію. Хоча абсолютно в руках команди було не допускати такого екстріму.

Учорашній матч Україна розпочала так, що любо-дорого було дивитися: шалені швидкості, веселий пресинг, величезне бажання забити. Одразу ж показовий момент у Михайла Мудрика: заклювавши суперника на фланзі, він відібрав у нього м'яч, влетів у штрафний майданчик, віддав пас на Яремчука... Вдарити у того не вийшло. Але явно проглядалося прагнення команди забити швидкий гол. Не вийшло. А жаль. Було б цікаво подивитися, чи може команда Сергія Реброва існувати, не створюючи критичної ситуації.

Недолік концентрації

У такий день про погане не хочеться – але треба. З того негативу, що в першу чергу кидався вчора в очі, насамперед слід було б сказати про великий відсоток браку у передачах. Особливо в першому таймі, коли команда ще не впіймала кураж і не почала усвідомлено гнути свою лінію. Передаючи м'яч один одному, футболісти часто роблять це недбало, і якщо суперник у цей момент сконцентрований, він легко перехоплює м'яч, тут же формуючи потенційну загрозу. Вчора у середній зоні це траплялося, на жаль, не раз і не двічі. 'Обрізалися' навіть такі надійні бійці, як Ілля Забарний.

Показовий у цьому світлі момент хвилині десь на 15-й, коли Георгій Судаков вирішив зробити поперечну передачу в районі центральної лінії. Це було настільки ризиковано, наскільки й не потрібно – мав кілька набагато безпечніших варіантів. Але Судаков пішов на самий сумнівний. Як ісландець не перехопив м'яч, залишається лише гадати. А перехопивши – виходив один до воріт Луніна. Це – хрестоматійна ілюстрація тієї головної проблеми, яка нині характеризує збірну України: нестачу концентрації.

Плюс Циганков

Коли говорять про класного футболіста, вживають фразу 'робить різницю'. Вчора Віктор Циганков продемонстрував усій країні, що це означає на практиці. Збірна з ним і без нього - ось саме, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. З його поверненням одразу з'явилися варіанти цікавого розвитку атак, одразу команда стала стрункішою, порозумнішала. Навіть у ті непрості та рідкісні хвилини, коли ісландцям вдавалося перехопити ініціативу, Україна виглядала не так безглуздо, як у проблемні хвилини боснійського поєдинку.

Внісши в гру необхідну дозу розуму, Циганков при цьому зробив її раціональною. Зникла необхідність дурного, необдуманого ризику, потреба якого з'являється, коли команда не знає, що робити. Із Циганковим на полі такого не буває. Він завжди знає, як діяти задля загальної користі. Не завжди виходить – але це вже питання інше, здебільшого – до партнерів. Так чи інакше, Циганков непомітно виріс у однозначного лідера збірної, і без нього команді дуже туго.

Проблема форварда

Подвиг Романа Яремчука у матчі з Боснією-Герцеговиною поставив перед Сергієм Ребровим дилему: кого використати на вістрі атаки? Виставляти двох форвардів зі старту – таки надто ризиковано, тримати у запасі героя – теж неправильно. І він випустив Яремчука з перших хвилин. Роман зробив великий обсяг роботи, навіть гол забив (скасований, втім, VAR). Але, за великим рахунком, не вразив. Можливо, його найкращі нинішні якості розкриваються якраз у ситуації, коли він виходить на заміну?

Так чи інакше, але з форвардом у збірній залишається проблема, коли, як зараз, Артем Довбик не в найкращій формі. Немає в неї такого бомбардира, на якого можна було б покластися у будь-якій ситуації. З іншого боку, Довбик у своїх найкращих кондиціях - форвард екстра-класу, найкращий бомбардир Ла Ліги, як-не-як. Залишається сподіватися, що до Євро-2024 він ці кондиції відновить - і Україна отримає нападаючого, про якого мріяла протягом довгих років.

Є команда!

Головний, однак, висновок із усього того, що ми побачили вчора – Україна має команду дуже високого класу. Проти Ісландії, окрім Циганкова, чудово зіграли також Судаков та Мудрік. Вони й створювали всій команді ту ментальну 'зону комфорту', в якій вона перебувала більшу частину поєдинку, володіючи ініціативою, комбінуючи та розхитуючи оборону супротивника. Далекі паси Судакова близькі до шедеврів, коли знаходять партнерів, і повністю вимикають оборону супротивника. Найкращий з них, безумовно – гольовий пас на Циганкова. Ну, а Мудрик своєю енергетикою, своїми постійними загостреннями створює команді той атакуючий акцент, якого іноді їй не вистачає.

І це справді команда, в якій усі борються за одну спільну справу. Реброву вдалося створити колектив, об'єднаний однією метою та загальним емоційним тонусом. А якщо врахувати, що в ній зібрані футболісти, як мінімум, дуже пристойного рівня, то така команда дозволяє вболівальникам будувати гарні плани та мати сміливі надії.