Як не крути, а суперечка за титул і в цьому чемпіонаті зводиться до дуелі гpaндів. Адже спочатку намічалося немислиме - претендували на золото не менше п'яти команд (а то й більше). Але містичним чином все знову повернулося до звичних берегів, а якщо про що і можна вести мову, то це про третю силу в особі Кривбасу, який ще умовно чинить спротив. У зв'язку з цим Terrikon.com згадує історію цих 'третіх сил'.

Без неї

Починалося все зовсім в іншому ключі. Після деякого хаосу перших двох сезонів утвердилося домінування київського Динамо, яке у 90-х здавалося абсолютно непохитним. У тій ситуації доводилося говорити не про 'третю силу', а про 'другу', тому що гpaнд був один, а реальної конкуренції йому скласти не міг ніхто. Ступінь домінування цілком відображає той факт, що в проміжку між 1994 і 1998 лише одного разу розрив між першим і другим місцем був меншим за 10 очок.

Претенденти на конкуренцію начебто були - спочатку Дніпро, потім Чорноморець. Але їм не вистачало ресурсу і на довгій дистанції вони незмінно відставали. Потім з'явився Шахтар Ріната Ахметова, амбітний і зухвалий - але ситуації це начебто не змінило. Динамо все одно фінішувало першим і все одно з великим відривом. Здавалося, Шахтарю судилася доля тих же Дніпра та Чорноморця. Але нi.

Початок століття – донецький Металург

Рік за роком Шахтар уперто йшов до титулу, став наступати Динамо на п'яти, в 2001 не взяв 'золото' лише через непорозуміння, а через рік таки зробив мрію реальнiстю. Надії конкурентів на те, що це не більше ніж епізод, впали. Шахтар встав нарівні з Динамо, і ось тут вже можна було починати розмову про 'третю силу'.

І вона намалювалася миттєво. На цю роль висунувся підживлений добрими грошима донецький Металург. У період із 2002 по 2005 цей клуб тричі фінішував третім, а одного разу – четвертим. Щоправда, щиро кажучи, відставав від лідерів дуже серйозно. Наприклад, у сезоні 2004/05 чемпіон – Шахтар – набрав 80 очок, Динамо – 73, а Металург – всього 49. Прірва... Причому, що показово, за всі ці роки молодший донецький клуб програв старшому усі 8 матчів, а Динамо – 6. Тобто, ні про яку реальну конкуренцію не йшлося.

Але настав рік 2005, і з'явилася справжня 'третя сила'...

Час Ярославського

Роком раніше президентом харківського Металіста став Олександр Ярославський. Розібравшись зі структурою власності (тобто встановивши повний контроль над клубом), він став штовхати його вгору. Об'єктивно кажучи, у перші роки незалежності Металіст був середнячком – хоча з радянської доби прийшов клубом елітного дивізіону. Але в Україні не сталося. І з Вищої ліги випадати доводилося, і приниження всякі переживати - загалом, був звичайний середняк без претензій. І вже вгадати в ньому третю силу точно було неможливо.

Але саме так і вийшло! У сезоні 2006/07 Металіст Ярославського став бронзовим призером. І повторював цей результат упродовж наступних п'яти сезонів. Причому, що характерно, з усіх цих випадків лише раз відстав від другого призера на понад десять очок. Внутрішні успіхи підкріплювалися хорошими єврокубковими результатами, склався чудовий колектив із потужним латиноамериканським ядром.

І ця команда свій статус 'третьої сили' нарешті довела у сезоні 2012/13, коли змогла відтіснити Динамо на третє місце. То справді був повний тріумф Ярославського, його зоряний час. На жаль, на цьому гарна історія Металіста практично закінчилася.

Нова ера - Зоря

Останній чемпіонат мирного часу приніс небувалу ситуацію - Динамо вперше в історії відкотилося на четверте місце, а на титул довгий час обґрунтовано претендував Дніпро, який досить швидко вирiс в ще одну 'третю силу' (або вже 'другу'?). Намічалася 'велика четвірка', чемпіонат обіцяв перетворитися на захоплююче шоу. На жаль, всьому цьому не судилося збутися...

Після 2014 року все повернулося до протистояння гpaндів. Повноцінною 'третьою силою' спочатку був Дніпро під керівництвом Мирона Маркевича – і ще як! Усі ми пам'ятаємо його безприкладний марш у Лізі Європи 2014/15. Класна була команда - але, на жаль, фінансові проблеми занапастили клуб, і чергова 'третя сила' випарувалася на очах.

А за кілька років у цьому статусі несподівано виникла луганська Зоря. Ніколи не хапавши зірок з неба, вона з Юрієм Вернідубом на чолі перетворилася на той самий колектив, який стало прийнято називати 'мужиками'. Нікого вони не боялися – ні Фейєноорда, ні Манчестер Юнайтед, ні Шахтаря, ні Динамо. Починаючи з сезону 2016/17, вони чотири рази брали бронзу. І хоча в боротьбу за титул втрутитися жодного разу так і не змогли, але нерви гpaндам псували регулярно - у кожному з цих сезонів хоч раз, та вигравали як мінімум у одного з них. Ось, наприклад, сезон 2020/21. Зоря не дозволяє Шахтарю перемогти жодного разу (1:0, 2:2) і ще робить нічию з Динамо (1:1).

Що далі?

Минулого сезону на роль нової сили агресивно висунувся Дніпро-1, але з цього, зрештою, мало що вийшло. Потроху 'здуваються' чемпіонські амбіції Кривбасу, з Полісся взагалі вийшов формений пшик. І знову, як уже багато-багато років, все зводиться до штовханини гpaндів.

Втім, може, ми поспішаємо? Може, чемпіонат країни ще принесе нам незвичайну розв'язку?