65 років по тому, або Стрімка історія Євро
Сьогодні розпочинається черговий, 17-й чемпіонат Європи з футболу. Змагання має вже солідну, 65-річну історію, в ході якої багато чого трапилося і багато циклів відбувалися. Terrikon.com стрімко ковзає по лінії часу, спостерігаючи різні періоди в еволюції Євро...
60-ті: без німців
Початок був смішним. Титул розігрували у чистому плей-офф, причому охочих набиралося значно менше, ніж було членів УЄФА. Наприклад, у першому розіграші – 17, у другому – 29. Тому іноді траплялися всякі кумедні штуки, на кшталт виходу Люксембургу до чвертьфіналу (Євро-64). З своїх причин, у перших двох чемпіонатах не брала участі збірна ФРН - одна з найсильніших у світі вже й на той момент. У Євро-68, нарешті, взяла участь, але зганьбилася у відбірному циклі (його тоді проводили вперше) – не вийшла з групи після нічиєї з Албанією.
Ну, а першими чемпіонами Європи стали послідовно СРСР, Іспанія та Італія. Для нас важливо, що у складі перших тріумфаторів був представник київського Динамо Юрій Войнов. Фiгурував ще й український форвард Юрій Ковальов, але на полі він жодного разу так і не вийшов.
70-ті: німецький час
Збірна ФРН сповна взяла своє у наступному десятилітті. У 1972 стала чемпіоном Європи, розгромивши у фіналі СРСР. Через чотири роки у вирішальному матчі драматично поступилася Чехословаччині у серії пенальті (зі знаменитим ударом Паненки). Ще за чотири - стала першим в історії дворазовим чемпіоном Європи (у фіналі обіграла сенсаційну Бельгію). На той момент західні німці були, безумовно, найкращою командою континенту - та й усієї планети, чого вже там. По ходу справи у них змінилося покоління, на зміну Беккенбауеру, Майєру, Герду Мюллеру прийшли Румменігге, Шустер, Маттеус. Ресурс німецького футболу видавався невичерпним.
Зазначимо, що у розіграші 1980 року змінилася формула проведення фінального турніру - нарешті відмовилися від плей-офф на користь двох груп по 4 команди в кожній.
80-90-і: час новачків
Далі йдуть три чемпіонати, в яких чемпіонами ставали команди, які ніколи нічого такого не домагалися: 1984 - Франція, 1988 - Нідерланди, 1992 - Данія.
Найдивовижнішою стала, звичайно, перемога датчан, які потрапили у фінальну частину випадково, в останній момент посівши місце розваленої Югославії. Гравців збирали мало не пабами - і вони майже без підготовки приїхали і зробили всіх. Це виглядало як подія з якогось іншого життя – і навряд чи щось подібне колись повториться.
Перемога Франції в 1984 була відзначена блискучою грою Мішеля Платіні, який показав неймовірний бомбардирський результат - 9 голів у 5 матчах (7 з них - у перших трьох поєдинках групової фази). Це рекорд, не побитий досі, навіть у новому форматі, коли на шляху до титулу грають 7 матчів. Ну, а перемога 'летючих голландців' у 1988 - справа рук унікальної компанії на чолі з Гуллітом, ван Бастеном, Райкаардом та Куманом. Знову ж таки, як не згадати у тому турнірі український слід – збірна СРСР у Євро-88 дійшла до фіналу, кістяк її складали гравці київського Динамо, а тренував Валерій Лобановський.
90 - 00: ті ж і греки
У 2004 на чемпіонаті Європи спалахнула сенсація, порівнянна з перемогою датчан у 1992: золоті медалі здобула Греція, яка на старті мала найнижчі котирування у букмекерів. Під керівництвом німецького тренера Отто Рехагеля ця дивовижна команда, демонструючи втомлюючий, нудний, але самовідданий футбол, вибивала одного фаворита за іншим, а у фіналі здолала господарів поля португальців із молодим Кріштіану Роналду.
Два інші фінали цього періоду виграли ті, хто вже брав приз раніше: 1996 - Німеччина (третій титул), 2000 - Франція (другий). Примітно в цих двох перемогах те, що здобутi обидві були за рахунок 'золотого гола'. Існувало тоді, на межі століть таке правило: додатковий час грається не півгодини, а до першого забитого м'яча. Авторами цих історичних голів стали німець Олівер Бірхофф та француз Давид Трезеге.
00 - 10: чудові іспанці
А потім сталося те, чого світ ще не бачив: знайшлася команда, яка зуміла виграти чемпіонат Європи двічі поспіль. Це була збірна Іспанії, якій на великих турнірах до того постійно не щастило і далі чвертьфіналів вона, маючи потужні склади, майже ніколи не просувалася. Революцію зробив Луїс Арагонес, який навчив 'фурію роха' методично штампувати перемоги за рахунок спопiляючого контролю м'яча. Другий титул забезпечив Іспанії Вісенте Дель Боске, який довів це вміння до повного блиску. Команда Хаві, Іньєсти, Пуйоля, Давида Сілви назавжди залишилася в історії прикладом бездоганної колективної гри.
10 – 20: нова система
Еволюція формули Євро – це історія постійного розширення: із початкових 4 команд у фінальній частині – до 8 (з Євро-80), потім до 16 (з Євро-96). І ось у 2016 настав час для чергового збiльшення. З цього моменту у фінальній частині змагаються 24 збірні, що полегшує потрапляння до кола обраних та урізноманітнить загальну картину. Євро стали яскравішими, багатограннішими, в них сяють такі колишні аутсайдери, як Албанія або Ісландія, задаючи перцю незаперечним авторитетам.
Двома останніми чемпіонами стали Португалія (вперше) та Італія (вдруге). Обидві ці збірні – серед фаворитів і цього разу. І ще п'ять-шість інших. Але напевно, як це дуже часто буває на Євро, 'вистрілить' якась 'темна конячка'. Наприклад, Україна. Чому ні?
