Сенсацією цієї осені в українському футболі став Іван Калюжний - людина, яка далеко не перший сезон перебуває в полі зору всіх, але раптом розкрилася абсолютно по-новому, потрапила до збірної і підкорила своєю грою на цьому новому для себе рівні. Terrikon.com уважно вивчає досьє цього гравця з дуже своєрідною кар'єрною динамікою...

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от FC Olexandriya Official (@fcolexandriya)

Іван Калюжний народився 21 січня 1998 року в селі Довжик Харківської області. Де йому займатися футболом, було зрозуміло: до Харкова від Довжика - близько 30 кілометрів. Спочатку маленький Іван потрапив до академії місцевого Арсеналу, там його все влаштовувало - але дитячий тренер Металіста Володимир Лінке його помітив і вмовив перейти. "Він дзвонив моїм батькам. Ми думали, але недовго. Я ще маленьким був і не хотів переходити, адже в мене в команді було багато друзів. Але згодом прийняв рішення і пішов в академію Металіста, з багатьма потоваришував", - згадував Калюжний.

З Металістом, в кінцевому підсумку, вийшла не найприємніша історія. У 16 років Калюжного викликали на збори, потім ще на одні. Поступово все йшло до того, що він закріпиться в команді, з якою тоді все ще було більш-менш у порядку. Але тому у клубу почалися якісь грошові розбірки з агентом, яким Іван встиг обзавестися. Зрештою, молодий футболіст з агентом вирушили до Києва і "пробили" його потрапляння в Динамо.

Утім, інтерес до нього був і раніше - і з боку Динамо, і з боку Шахтаря. "Я відмовлявся тому, що в нас у Харкові на ДЮФЛ команда була сильнішою, ніж у них. Одного разу ми стали чемпіонами України. Мені та ще двом хлопцям кияни й донеччани пропонували контракт і батькам теж хотіли давати певну суму. Нам було по 15 років. Пропонували заробітну плату в районі п'яти тисяч гривень. Наші тренери в Металісті сказали, що нам немає сенсу переходити", - розповідав про це Калюжний.

Перебування в Динамо не стало казкою. Калюжний упевнений, що не зміг там розкритися, тому що його заганяли в жорсткі рамки і не залишали простору для ініціативи. З іншого боку, він там уперше відчув Європу, виступив у Юнацькій лізі УЄФА (відіграв там за "Динамо" три сезони та навіть відзначився забитим голом).

Утім до міжнародного футболу він доторкнувся раніше - як гравець збірної U-17, до якої його почали викликати з 2013 року. Протистояв і німцям, і італійцям. Так тривало три роки, одного разу він зіграв і за Україну U-18, але до доросліших збірних його вже не залучали - можливо тому, що його віддали в оренду "Металісту-1925", який виступав у Першій лізі. Виступаючи за юнацькі збірні, Калюжний використовувався в досить широкому діапазоні по центру - від опорника до атакувального півзахисника. Тоді ще важко було сказати, яка спеціалізація стане його основною.

Це й надалі викликало питання. Наприклад, у тому ж Металісті-1925 він сезон відіграв опорником. А в Русі, де провів наступний сезон - глибинним плеймекером. Це зрозуміло: в Івана відмінно розвинене як уміння вчепитися в суперника мертвою хваткою, так і хороше розуміння гри, що дає змогу передбачати чужі ходи й конструювати свої. Його фірмовий знак - спокій і впевненість. Вивести його з себе непросто, рішення він ухвалює "з холодною головою", хоча іноді й не так швидко, як хотілося б. У всій його дорослій кар'єрі - жодного прямого вилучення і лише одне - за два попередження в одному матчі.

Зараз Калюжному, як неважко підрахувати, - 26 років. Десять років тому його вважали однією з надій українського футболу, він був капітаном молодіжного Динамо - але все пішло не так. Рік за роком його кар'єра тупцювала на місці, а то й зовсім хилилася донизу. Динамо залишати його не захотіло. Олександрія, з якою він уклав наступний контракт, віддала його в оренду ісландському Кеблавіку. Потім доля закинула його в діаметрально протилежні краї - в Індію, в Кералу Бластерс. Потім повернувся в Україну, але знову-таки Олександрія була йому не надто рада - віддала в чергову оренду, в ЛНЗ. І тільки взимку 2024 року, повернувшись до Олександрії, він зумів завоювати прихильність Руслана Ротаня і знайти собі місце в складі.

Перелом у кар'єрі Калюжного вийшов таким же парадоксальним, як і вся його кар'єра. 26 лютого 2024 року він зіграв перший матч за "Олександрію " після повернення, причому відразу - проти Шахтаря. І зіграв так, що вся країна ахнула, а суворе журі визнало його найкращим гравцем туру. Але тут же з'ясувалося, що клуб... просто забув його заявити на чемпіонат України. І Олександрії, яка здобула героїчну нічию 0:0, зарахували технічну поразку 0:3. А Калюжний із героя, який випалив увесь центр Шахтаря, перетворився на якогось карикатурного персонажа.

Утім, усе це не підрубало його подальшу кар'єру. Вражений його грою проти Шахтаря, Ротань дав Калюжному місце в складі. Так закінчився минулий сезон. Так розпочався нинішній, у якому півзахисник Олександрії (то центральний, то опорний, але дедалі більше й більше опорний) демонстрував один вражаючий перфоманс за іншим. І гол, забитий ним у тріумфальному матчі з Шахтарем (4:3), став сатисфакцією за той лютневий ляпсус. І що за гол - гарматним ударом метрів із 25, рикошетом від штанги!

Цей гол надовго запам'ятається експертам. Такому, наприклад, як Сергій Нагорняк, який після матчу Україна - Грузія сказав: "Він зумів проти технічної збірної Грузії відпрацювати в обороні, зробити чорнову роботу, виконати відбори і перехоплення. Найголовніше, що в ключових моментах він перехоплював м'яч і вигравав боротьбу. Так, він як Гаттузо. Калюжний за стилем такий самий. Щоправда, Калюжний ще має і божевільний удар". Калюжний - Гаттузо? Після його дебюту в збірній України це вже не здається сильним перебільшенням!