Пара сталевих: топ-2 найбільш незамінних гравців старого Шахтаря

У всі віки Шахтар мав своїх "залізних людей" - футболістів, які могли провести кілька сезонів без замін, на яких тренери могли розраховувати завжди. Terrikon.com провів тотальну ревізію доукраїнської історії Шахтаря, щоб визначити "залізних їх залізних"...

Гренадери десятиліть

Перш ніж розповісти про "най-найстальнiших", згадаємо тих, хто до них підкрався максимально близько, тобто - про тих, хто провів найбільшу в команді кількість матчів протягом трьох сезонів.

Такі є на кожному історичному етапі. У 30-ті роки минулого століття - два Георгії, два стовпи оборони - Бікезін і Мазанов, результат яких тим почесніший, що досягнутий за чотири неповних сезони перебування команди в елітній лізі (1938 - 1941).

Наступна ротація Шахтаря дала таких беззмінних, як форварди В'ячеслав Аляб'єв, Валентин Сапронов та Іван Федосов. Вони, як і Бікезін з Мазановим, провели по 3 сезони без замін. Щоправда, кількість матчів у чемпіонаті тоді була помітно меншою - лише по 22.

У кубкові 60-ті таких незмінюваних було двоє: захисник Микола Головко і півзахисник Дмитро Мізерний (теж по 3 сезони без замін). І такий самий результат - у представників пізніших епох: воротаря Юрія Дегтєрєва, нападника Володимира Роговського, захисників Олександра Сопка та Євгена Драгунова, а також півзахисника Сергія Ященка.

Ну а тепер, зазначивши цих чудових людей, перейдемо до головних героїв нашої розповіді

Сталевий Сафонов

Володимир Сафонов прийшов у Шахтар із "міста наречених" Іваново - текстильного центру, де кожен чоловік міг почуватися таким самим затребуваним, як Ален Делон. Але Володимира це не зупинило. Отримавши взимку 1971/72 пропозицію від молодого тренера Шахтаря Олега Базилевича, він довго не роздумував. Так, Шахтар у тому сезоні впав у Першу лігу. Але ніхто не сумнівався, що досвідчена команда максимально скоро підвищиться назад, а значить...

Так все і сталося. За один сезон Базилевич повернув Шахтар у "вишку", і на той час уже переконався, якого цінного кадра повів у іванівських наречених. Сафонову буквально зносу не було - він готовий був грати без замін і навіть більше. Саме в тому сезоні сформувалася одне з головних озброєнь "гірників" у те неймовірне для них десятиліття - два невтомних фланги: Сафонов зліва та його дзеркальний партнер Юрій Дудинський - праворуч.

Сафонов переїжджав до Донецька не зовсім "нульовим": його вже закликали до молодіжної збірної СРСР, чого з Текстильника ніколи раніше не траплялося. Там івановець познайомився з Віктором Звягінцевим, який і замовив за нього слівце. Базилевич послухав - і не пошкодував. У першому ж своєму сезоні у Вищій лізі новобранець зіграв усі 30 матчів - і був настільки хороший, що навіть такі суворі поціновувачі, як Валерій Лобановський, цокали язиком. Вже хто-хто, а цей футболіст точно витримав би нелюдський функціонал київського тренера.

Сафонов ще тричі ставав найкращим у команді за кількістю проведених матчів, причому, що показово, - у ключових, медальних сезонах: 1975, 1978 і 1979. Але наприкінці 1980 року щось розладналося у стосунках із головним тренером Віктором Носовим - і Сафонов поїхав догравати в Кубань. Але помер усе одно в Донецьку - у перший день важкого 1992-го. Не витримало серце, яке, здавалося, має нескінченний ресурс...

Сталевий Соколовський

На два роки пізніше за Сафонова в Шахтарі з'явився Михайло Соколовський - молодий півзахисник із запорізького Металурга, схильний загострювати і креативити. І те, й інше можна було задіяти в нього з рівним успіхом. Новий головний тренер команди, капітан легендарного кубкового складу 60-х років Володимир Сальков спочатку навіть розгубився від такого перебору можливостей. І спочатку націлював новобранця більше на атаку. І начебто не прогадав: у "срібному" сезоні 1975 року Михайло забив 11 голів, випередивши всіх, зокрема Віталія Старухіна.

Але дуже швидко тренер побачив головний талант Соколовського - бути під нападаючими, брати участь у творенні атаки, плести інтриги, а при нагоді - і завдавати разючого удару. Так він і діяв надалі, саме в цьому амплуа й увійшов в історію.

А ще - запам'ятався як абсолютно незмінний гравець. Причому, що особливо цінно, свої найбільш "залізні" роки провів уже в поважному для гравця віці. Самі судіть: 2 з 4 сезонів, у яких він перевершив усіх партнерів за кількістю проведених матчів, він видав у 1983 і 1984 - тобто у віці 32 і 33 років. Як можна було такого досягти?

Лише в один спосіб, на жаль, недоступний для більшості його тодішніх товаришів по команді. Залізною самодисципліною. Режимом, до дотримання якого люто закликали тренери, але якого майже ніколи не дотримувалися в реальності. Соколовський був дивовижним винятком із правил. "У Михайла завжди знаходилася якась справа, коли його звали випити", - дивувався не без частки поваги один із тодішніх моральних авторитетів команди.

Ось так люди й стають легендами. Ну, або так, як Сафонов - за сукупністю природних якостей і миттєвих обставин...