Велике донецько-тбіліське протистояння, або Як Шахтар із грузинами бодався
У радянській історії Шахтаря було кілька принципових суперечок і великих протистоянь. Деякі набували такого масштабу, що привертали до себе увагу всього Союзу. Про один із них сьогодні згадує Terrikon.com...
Починалася ця красива історія в сезоні 1975 року, хоча Шахтар і тбіліське Динамо грали до того один з одним багато років, починаючи з 1938-го, і були там по-справжньому епічні матчі, на кшталт 5:3 на стадіоні Шахтар влітку 1956-го (на користь господарів). Але саме до 1975 року обидві команди доросли до рівня найсильніших у країні, прямих претендентів на медалі. І почалося...
У липні 1975 року Динамо завдало Шахтарю прикрої поразки на тбіліському стадіоні Локомотив - 3:1, при тому, що гості відкрили рахунок, а потім до 81-ї хвилини була нічия 1:1, але в останні 10 хвилин грузини відзначилися ще двічі. Шахтар відповів симетрично - 3:1 на своєму полі у вересні з дублем Володимира Роговського. Ці два очки дуже знадобилися "гірникам" у суперечці за "срібло", дозволивши випередити московських динамівців за різницею м'ячів. Тбілісці фінішували лише на 8-му місці.
У Динамо починалося будівництво нової чудової команди, яка в 1981 прийде до перемоги в Кубку володарів кубків. Але вона була вже і в 1976 дуже хороша - настільки, що протягом календарного 1976 виграла відразу дві "бронзи" (тоді за рік у вигляді експерименту зіграли два чемпіонати). Тільки ось Шахтар обіграти не змогли жодного разу, ба більше - двічі програли (0:1 навесні та 1:3 восени). Щоправда, на цьому тлі тбілісці змогли таки боляче вкусити донеччан - виграли 2:0 у півфіналі Кубка СРСР.
Це вже ставало принциповим. І в сезоні 1977 року суперники видали два запеклих матчі - дуже наполегливих, дуже запеклих, але не дуже результативних (1:0 на користь Динамо в Тбілісі та 1:1 у Донецьку - той сезон у Шахтаря був просто безбожно переповнений нічиїми). У турнірній таблиці команди фінішували так: Тбілісі - на 2-му місці, Донецьк - на 5-му. Грузинський тренер Нодар Ахалкаці сколотив команду, яка захоплювала не лише радянського, а й європейського вже вболівальника (наприклад, у вересні 1976 року вона зуміла перемогти на Сан-Сіро сам Інтер).
І ось розпочинається сезон 1978 року, що принесе Динамо тріумф у вигляді "золота" першості СРСР, а Шахтарю - розчарування у вигляді "бронзи", - бо було змарноване чемпіонство, до якого донецька команда підкралася як ніколи близько. Поступатися не хотів ніхто, як наслідок - команди обмінялися однаковими нічиїми 1:1. В обох випадках Шахтарю довелося відіграватися, обидва рази це зробив Микола Латиш, який блищав тоді.
В сезоні 1979 року Шахтар укотре підібрався до титулу - і знову злегка недобрав, обмежившись цього разу "сріблом". Динамо фінішувало на 4-му місці, але клас у команди був найвищий, що вона підтвердила в Кубку чемпіонів блискучою перемогою над Ліверпулем 3:0. З Шахтарем так легко розібратися не вдалося: дві нічиї, у Грузії - 0:0, у Донецьку - 3:3 у неймовірному за напруженням поєдинку, з двома ранніми голами гостей і рятівним останнім голом Миколи Федоренка на 88-й хвилині.
Це була кульмінація великого донецько-тбіліського протистояння, хоча ще пару років воно на високому рівні протрималося. Сезон 1980 вийшов специфічним - команди обмінялися перемогами з дивним для їхнього статусу однаковими 3:0 (у донецькому матчі блиснув Михайло Соколовський, відзначившись дублем). Але головне, що трапилося того року, - кубковий фінал із неймовірно вольовою, у найкращих клубних традиціях, перемогою Шахтаря 2:1 (помста за півфінальну поразку 1976 року, пам'ятаєте її?).
Найприкріше, що цей тріумф не дав Шахтарю місця в Кубку кубків, хоча повинен був, за всією справедливістю. Але жеребкування єврокубків проходило раніше, ніж фінал Кубка СРСР - і, видно, футбольні чиновники вирішили, що Шахтар приз не візьме. А даремно. Втім, тбіліському клубу, який несправедливо вийшов на євроарену, докоряти навіть уболівальникам з Донецька якось було в підсумку ніяково - адже навесні 1981 року чудові грузини цей самий Кубок кубків у блискучому стилі завоювали (а чи зміг би це зробити Шахтар - ще питання). Але, як то кажуть, осад залишився.
І у вересні 1981 року Шахтар влаштував собі сатисфакцію, розгромивши грузинських євротріумфаторів із рахунком 4:1. Ах, що це був за матч! Господарі показали дуже зрілий, якісний футбол, спочатку давши гостям поатакувати, викластися - але в обороні відіграли дуже суворо, без помилок, і водночас знайшли шанс для результативної контратаки (гол забив молодий Сергій Кравченко, якого тоді вважали спадкоємцем Віталія Старухіна). Перед перервою Олексій Варнавський здалеку зарядив у "дев'ятку". І тут же Кравченко з дивовижного пасу Віктора Грачова остаточно "прихлопнув" гостей, які, справедливості заради, приїхали до Донецька без кількох травмованих лідерів. На гол престижу тбілісців ще вистачило, але останнє слово все одно залишилося за Шахтарем (Кравченко ударом головою оформив хет-трик).
Це була крапка у великому протистоянні. Ні, звісно, Шахтар і Динамо продовжували зустрічатися аж до 1989 року, але команди були вже не ті - від величі залишився лише спогад. Динамо в 1982 почало "здуватися", а Шахтар і зовсім розсипався. Але вболівальники, звісно, пам'ятали ті кілька вогняних років, протягом яких протистояння двох клубів було одним із центральних у радянському футболі.
