Бронзове закляття, або Як Шахтар від третього місця тікав

Після катастрофи в Львові перед Шахтарем реально замаячила перспектива третього місця в чемпіонаті України. Що характерно: жодного разу після сезону 1995/96 донецький клуб не опускався так низько, тобто - нижче другого місця. І ще: в українській історії Шахтаря жодного разу третього місця поки що не траплялося. Terrikon.com згадує, що було до 1996...

За 5 турів до фінішу Шахтар відстає від Олександрії, яка йде другою, на 4 очки. Це, звісно, ще не вирок, але якщо команда Руслана Ротаня і далі рухатиметься в нинішньому ритмі, вище "гірникам" не піднятися. Адже з попередніх 5 матчів олександрійці виграли 4 і ще один звели до нічиєї. Втім - попереду у них такі непрості суперники, як Полісся, Карпати та Верес. Плюс Інгулець і Чорноморець, які відчайдушно чіпляються за місце в УПЛ.

Але при нинішньому стані Шахтаря і в нього втрати теж вельми вірогідні. А отже, треба морально готуватися до "бронзи". Буде краще - добре, але цілком може і не бути. А значить - є привід згадати всі ті сезони, коли не вдавалося дотягнутися до 2-го місця. Благо, сезонів таких було зовсім небагато.

У першому усіченому чемпіонаті України (весна-літо 1992) команди було розбито на дві підгрупи, переможці яких розігрували "золото", а ті, що посіли 2-гі місця, - "бронзу". Шахтар у своїй підгрупі вважався фаворитом, але зазнав двох поразок (від Чорноморця і Карпат), у результаті на перше місце всупереч прогнозам вирвалася Таврія. Останній матч якраз із нею і грали в Донецьку, перемога підіймала господарів на вершину таблиці. Але вийшла нічия. У матчі за "бронзу" Шахтар вийшов на Дніпро і в спопеляючому матчі на нейтральному запорізькому полі поступився 2:3 (програвав 0:2, зрівняв рахунок, але все-таки пропустив на 74-й хвилині). У підсумку - 4-е місце.

У сезоні 1992/93 Шахтар виступив так собі. За перше місце рубалися Динамо з Дніпром (які набрали в підсумку однакову кількість очок), третє за кілька турів до кінця застовпив за собою Чорноморець. Але "гірники" йому сильно допомогли. Вони довго йшли як претенденти на медалі, але починаючи з 23-го туру видали убивчу серію з шести безвиграшних матчів (2 нічиї та 4 поразки, причому програвали навіть зовсім не фаворитам, на кшталт кременчуцького Кременя і луганської Зорі-МАЛС). Після такого провалу навіть красива перемога над Чорноморцем у передостанньому турі (4:1) вже нічого не вирішувала. Шахтар знову залишився за один крок від п'єдесталу пошани.

Вперше у своїй українській історії Шахтар взяв медалі в наступному сезоні - 1993/94. Але знову-таки, акуратним чином обійшов "бронзу". Тривалий час другим ішов Чорноморець, а у 28-му турі несподівано втратив очки в Тернополі (0:0). Одесити й донеччани зрівнялися. У 29-му турі на своєму полі "моряки" поступилися "гірникам" 0:1. Як виявилося, це і був матч за "срібло". Після цього до самого фінішу (а грали тоді 34 тури) суперники синхронно набирали та втрачали очки - у підсумку, так і прийшли до фінішу: Шахтар - другий, Чорноморець - третій.

Минув рік - і знову повторилося "бронзове закляття". Чемпіонат знову-таки складався з 34 турів, тобто у Вищій лізі брали участь 18 команд. І після 25-го туру Шахтар ішов третім, випереджаючи на 2 очки Дніпро. Але потім у донеччан пішла смуга невдач, і вже через два тури конкурент вирвався вперед. Фінішував Дніпро зі скрипом, але й Шахтар був далеко не блискучий - в останніх 6 турах тричі програв і ще раз зіграв унічию. З такими показниками про медалі мріяти нерозумно, особливо, якщо програєш, наприклад, запорізькому Торпедо (до речі, що це взагалі таке?).

Наступний сезон вийшов у Шахтаря дуже похмурим - 10-те місце, повний розвал команди, смерть президента, загалом - здавалося, все, великий футбол у Донецьку скінчився. Під час турніру вище 6-го місця команда не піднімалася, повністю втративши почуття власної гідності - програвала всім підряд, у підсумку назбиравши 15 поразок у 34 матчах. Про жодні медалі взагалі не йшлося. Тобто, з одного боку, 3-тє місце команді знову не далося - але з іншого, це був перший випадок з усіх українських сезонів, коли "бронзове закляття", яке регулярно відводило від Шахтаря це саме 3-тє місце, було взагалі ні до чого.

Ну, а надалі це закляття було зняте в інший, більш приємний спосіб. Прийшов новий президент, почалося нове життя з новими цілями. У сезоні 1996/97 Шахтар із запасом виграв "срібло", повторив цей результат у наступних чотирьох чемпіонатах. Ну, а потім прийшло "золото", і почалася ера, в якій донецький клуб уже називали, як і Динамо, гpaндом.

За всі ці роки були ситуації, коли третій призер фінішував безпосередньо поруч із Шахтарем - але майже завжди це було лише тому, що на фініші "гірники" з тих чи інших причин збавляли оберти, а їхній другій позиції все одно нічого реально не загрожувало. Був лише один виняток - у 2015/16, коли переслідував донеччан потужний Дніпро на чолі з Мироном Маркевичем. Тоді вийшла справжня бійка. Грали 26 турів, і після 22-го Дніпро випереджав Шахтар на очко. Але потім незбагненно програв на своєму полі Зорі, а потім тут же - Динамо. Шахтар вийшов уперед на два очки й зберіг цю дистанцію до фінішу, знову уникнувши "бронзової" долі.

Ось так все і тривало до нинішнього сезону, в якому Марино Пушич, здається, вирішив зробити те, чого до нього нікому ще не вдавалося...