Цьогорічний єврокубковий сезон для України поки що складається — гірше вже нікуди. Три команди у 8 матчах не здобули жодної перемоги. Дві вже вибули, ще одна отримала другий шанс лише завдяки поблажливим положенням сучасного регламенту. Здається, такого жаху ще ніколи не було. А може, не здається? Terrikon.com розбирається...

На перший погляд, подібний розлад ми можемо спостерігати хіба що на початку історії незалежного українського футболу. Найжахливішими тоді виявилися два сезони поспіль.

У сезоні 1993/94 Динамо в Лізі чемпіонів одразу натрапило на Барселону — і пройти не змогло (хоча й відчайдушно чинило опір — виграло 3:1 вдома — але на виїзді, звісно, отримало 1:4). Та й Барселона мала чудовий склад (Куман, Лаудруп, Субісаррета, Стоїчков, Ромаріо та інші) — майбутній фіналіст! У Кубку Кубків Карпати "злилися" ірландському Шелбурну (але вдома виграли 1:0), а в Кубку УЄФА Дніпро зміг пройти австрійську Адмірру, але потім був зупинений Айнтрахтом (хоча, знову-таки, вдома переміг).

Наступного року Чорноморець одразу вибув із Кубка кубків, поступившись Грассхопперу, а Шахтар — із Кубка УЄФА, програвши норвезькому Ліллестрему. Повний кошмар, але все-таки обидві команди здобули по одній перемозі. До того ж їхній провал був скрашений виступом Динамо, яке не просто прорвалося до групового турніру Ліги чемпіонів, а й епічно "приклало" там московський Спартак на очах у рідної публіки — 3:2.

Взагалі, треба визнати: протягом 90-х років українські клуби, навіть якщо й вилітали одразу, то хоча б одну перемогу своїм уболівальникам дарували. Навіть такі неочевидні єврокубкові емісари, як вінницька Нива — у сезоні 1996/97 вона змогла взяти себе за комір і виграти в естонського Садама. А так, починаючи з сезону 1995/96 і аж до 1999/00, усі українські учасники (розумієте, усі!) обов’язково проходили перший раунд єврокубків. Щоправда, заради справедливості треба сказати, що суперники у них були нижчого класу, ніж Копенгаген, Гент і ПАОК, які дісталися нашим командам у цьому сезоні.

І все ж, факт є факт. Так чи інакше, але всі українці в єврокубках перемагали щороку. Усі, а не лише Динамо, на той час - абсолютно ексклюзивне.

У нульових випадки швидкого вильоту почали траплятися частіше, але й клас суперників був іншим. Кривбас без перемог поступався Нанту, Дніпро — Фіорентині, донецький Металург — Вердеру (з катастрофічним рахунком 0:8), а потім Пармі тощо. Але все це відбувалося на тлі регулярних європейських успіхів Шахтаря та Динамо, завдяки яким за десятиліття ми не знайдемо жодного повністю провального українського євросезону. Крім того, іноді траплялися злети й у інших. Наприклад, у сезоні 2003/04 Дніпро пройшов три раунди Кубка УЄФА, спіткнувшись лише на Марселі. А через рік навіть подолав груповий турнір і дійшов до 1/16 фіналу.

Ну, а наприкінці нульових стався історичний прецедент, коли в одному розіграші Кубка УЄФА в 1/8 фіналу опинилися Шахтар, Динамо та Металіст. Усі ми пам’ятаємо, чим це закінчилося.

Чудовим виявився й сезон 2010/11, коли Шахтар дійшов до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, Динамо — Ліги Європи, Металіст у Лізі Європи грав у 1/16 фіналу, й навіть Карпати прорвалися до групового етапу цього турніру. Тоді, мабуть, ми стали свідками загального піку національного клубного футболу. Окремі успіхи траплялися й надалі (чвертьфінал Ліги Європи у Металіста, фінал у Дніпра, півфінали у Шахтаря), але ось такого спільного сплеску — мабуть, уже нi. Взагалі ж, перша половина 2010-х років відзначилася щорічною участю кількох українських клубів у групових турнірах обох єврокубків. Вони там стали абсолютними завсідниками.

Це не закінчилося навіть після драматичних подій 2014 року, що розкололи історію національного футболу. Не тільки Шахтар із Динамо, а й Дніпро із Зорею влаштовували справжні шоу в єврокубках. Хоча вже починали вимальовуватися майбутні проблеми. Щороку хтось обов’язково залишав арену після першого ж раунду (Ворскла, Олександрія, Олімпік, Маріуполь), причому часто — так і не зумівши жодного разу перемогти (а іноді — навіть забити).

У 20-х роках стало ще гірше. Як правило, кілька команд безперешкодно "зливалися" на першому ж етапі. Але повного провалу, як зараз, все-таки не спостерігалося жодного разу. Бувало, навіть Колос проходив стартовий раунд, а Зоря, наприклад, досягала групової стадії Ліги Європи. У сезоні 2022/23 Дніпро-1 взагалі здійснив подвиг для українського середняка — пройшов групу і вийшов до 1/16 фіналу. Щоправда, це був уже новий турнір — Ліга конференцій, де склад традиційно збирається слабкіший. Це дозволяло українським клубам трохи там розгулятися. Скажімо, Полісся минулого сезону пройшло два раунди кваліфікації ЛК. Хоча переоцінювати це не варто. Суперниками були — Санта-Колома з Андорри та угорський Пакш. З появою першого ж серйозного опонента, Фіорентини, Полісся одразу ж "зхлопнулося" — 0:3, 2:3.

Який висновок випливає з усього цього? Він і простий, і ні. За результатами нинішній сезон поки що виявляється найгіршим за всю історію виступів українських клубів у єврокубках. Але, по-перше, він ще не закінчився, і Динамо сьогодні та наступного четверга може трохи покращити враження (а в подальшому — і взагалі суттєво змінити). По-друге, все-таки цього разу нашим клубам дійсно дісталися суперники, які за силою перевищують середній рівень. Такий збіг обставин, ігнорувати який ми не маємо права. І Полісся та ЛНЗ поступилися в конкурентній, відчайдушній боротьбі. Тому так, з одного боку, звичайно, — безпрецедентний провал, з іншого — не зовсім безнадійний. На цьому заспокоїмося і будемо стежити за євросезоном далі.