Як Кравченко-старший не став новим Старухіним

12 вересня 1981 року Віталій Старухін прощався з футболом. Перед матчем чемпіонату СРСР він вручив футболку зі своїм 9-м номером Сергію Кравченку - головній на той момент атакуючій надії команди. Але новим Старухіним Кравченко не став. Terrikon.com згадує, чому...

Шлях Кравченка до 'Шахтаря' був простий, але нешвидкий. У 1976 році він грав за збiрну Донецького політехнічного інституту. У 1977 - на першість області за команду тресту 'Донецькшахтобуд', яку тренував колишній гравець 'Шахтаря' Віталій Савельєв. 1978 - за горлівський 'Шахтар' у Другій лізі. 1979 - за дубль донецького 'Шахтаря'. Нарешті, в 1980 вперше вийшов у складі головної команди Донбасу і навіть пограв у переможному фіналі Кубка СРСР проти тбіліського Динамо (щоправда, вийшов уже на останній хвилині - тренер всіляко тягнув час, зберігаючи переможний рахунок). На той момент Кравченку вже виповнилося 23 роки та 10 місяців.

До кінця року він встиг провести 10 матчів за 'Шахтар' і навіть гол забив (у ворота ЦСКА, які захищав один із найкращих голкіперів країни Володимир Астаповський). Але, звісно, ​​до 'основи' було дуже далеко. По-перше, ніхто тоді й припускати не міг, що Старухін залишить футбол вже наступного року. По-друге, команда мала другого повноцінного успішного форварда Миколу Федоренка, який багато забивав, а в сезоні 1980 року взагалі став найкращим бомбардиром команди. По-третє, із молодих був ще Віктор Грачов, якому й грати давали більше, і забивав він уже частіше. Коротше кажучи, здавалося, що найближчими роками для Кравченка шляху нагору просто немає.

Але вже за рік все радикально змінилося. Старухін, як ми вже сказали, завершив кар'єру. Федоренко пішов у 'Дніпро' (з причин, про які якось поговоримо окремо). Грачова покликали до 'Спартака' - і він не зміг відповісти ввічливою відмовою. Таким чином, перед стартом сезону 1982 року Кравченко несподівано опинився в команді першим форвардом.

На той момент він теж не був уже 'зеленим' дебютантом зразка 1980. Сезон 1981 він провів чудово, забив у 31 матчі чемпіонату СРСР 11 голів (щоправда, у Грачова виявилося 12). Був у нього і зовсім зірковий матч - той самий, проти тбіліського 'Динамо', перед яким Старухін вручив йому свою футболку. 'Молодий гравець не осоромив слави відомого попередника. Він зробив хет-трик. І це у ворота володаря Кубка кубків!' - радiв Марк Левицький у 'Радянському спорті', даючи огляд матчу.

Коротше кажучи, перед Кравченком у 'Шахтарі' відкривалася широка дорога та світле майбутнє. І яку ж статистику ми бачимо у нього наступного сезону? А жодної! Кравченка у складі немає взагалі - покликаний в армію, він поїхав грати в ростовський СКА (хоча звали і в ЦСКА, але він вважав за краще залишитися ближче до дому). Таким чином, лінія атаки 'Шахтаря', ще рік тому 'переупакована' понад будь-яку міру, виявилася повністю зруйнованою. Старухін, Федоренко, Грачов, Кравченко - всі ці люди раптом стали недоступними для головного тренера Віктора Носова, і в найкращі бомбардири аварійно висунувся Михайло Соколовський (12 голів) за підтримки дебютанта Ігоря Петрова (6 голів).

Армійський чинник убив усі надії вболівальників команди побачити у Кравченку спадкоємця Старухіна. Адже потенціал був! Спадкоємець 'Бабушки' теж вміло грав головою (хоча, звичайно, не настільки вміло - але тут рівних Старухіну не знайшлося б взагалі у всьому Союзі). Він був розумний і хитрий при розвитку атаки, влучно і зряче бив по воротах. У дечому він, може, і перевершував Віталія Володимировича - наприклад, техніка в нього була м'якша, не така незграбна. Коротше, спадкоємець бомбардира цілком міг відбутися. Але не відбувся.

Коли він повернувся до Донецька після армії, 1984 року, розклад був уже не на його користь. Місце у складі йому знайшлося, але на вістрі атаки Носов бачив дует Віктора Грачова і Сергія Морозова, яких підтримував Соколовський з глибини. Ці троє забивали левову частку м'ячів. Кравченко зміг вбудуватися в команду, навіть відзначився 5 разів упродовж сезону. Але ніхто вже не сприймав його як 'спадкоємця', та що там - навіть позиції постійної у нього не було. Згадуючи про це, Кравченко з іронією казав: 'Де я тільки не грав! Я повністю відіграв два матчі з 'Порту' у чвертьфіналі Кубка кубків, але на різних позиціях. У першому діяв дома опорного півзахисника, тоді як у другому – в атаці'.

Таку ж роль майстра на всі руки він продовжував виконувати і в 1985 (29 матчів, 6 голів - третій результат у команді, після Петрова та Грачова). А потім прийшов новий тренер Олег Базилевич, і все одразу змінилося. За наступний сезон статистика у Кравченка вже зовсім інша: 6 матчів, 1 гол. Йому вже було 30 років, і Базилевич не бачив його у складі, який почав омолоджувати та осучаснювати.

Не відчуваючи перспектив у Донецьку, Кравченко піддався на вмовляння друга за часiв ростовського СКА і поїхав грати у тюменський 'Геолог', на якісь казкові газові гроші. Так і закінчилася кар'єра спадкоємця Старухіна, у якого все так славно починалося - і так погано закінчилося. Як знати - якби не армія, може, саме Сергій Кравченко був би зараз володарем клубних бомбардирських рекордів, та й доля 'Шахтаря' у 80-х роках склалася б світліше...