Ми якось розмірковували про те, чому в 80-х не вийшло такого ж красивого і потужного 'Шахтаря', як у 70-х . А зараз згадаємо про сезон, коли це таки вийшло, хай і ненадовго. Terrikon.com поглиблюється майже у 40-річне минуле, у рік 1983-й...

Попередні кілька сезонів були відзначені жахливими втратами у складі. В результаті, на очах у неприємно ураженої публіки перестала існувати команда, яка виграла 'срібло' 1979 і Кубок СРСР 1980. Позбавляючись ветеранів, головний тренер Віктор Носов напевно сподівався на своє вміння будувати - але дарма. Принаймні швидко побудувати не вдалося. Він продовжував втрачати людей, а тим, хто приходив, був потрібен час, щоб вмонтуватися в команду. Як наслідок, у 1982 'Шахтар' посів 14-е місце з 18 у чемпіонаті СРСР, ледь не вилетівши з Вищої ліги.

Суттєва різниця полягала в тому, що цього разу Носову вдалося втримати потрібних людей, а 'непотрібних' - на кшталт некерованих ветеранів Валерія Горбунова та Володимира Рогівського - тихенько 'злити'. Це був уже якийсь крок уперед. Крім того, сезон 1982 року не назвеш цілком провальним. Так, у першому колі сталася катастрофа - лише 9 очок, 12 матчів на старті без жодного виграшу. Але у другому колі справи стабілізувалися і 9 перемог у 15 матчах навряд чи можна було вважати поганим результатом. Коротше кажучи, щось у Носова почало складатися, і потрібні люди потихеньку притиралися один до одного.

Як мала виглядати нова команда, здатна повернутися в боротьбу за медалі? Втративши блискучу плеяду воротарів (брати Чанови пішли, Юрій Дегтерєв завершував кар'єру), 'Шахтар' швидко знайшов цілком гідну компенсацію, доглянувши в 'Чорноморці' зміну - Валентина Єлінскаса, уродженця Макіївки. У центрі оборони непогано прижився киянин Олександр Сопко, у його напарники вдало взяли 25-річного Володимира Пархоменка, гравця надійного та дисциплінованого. На краях оборони – Олексій Варнавський та... Хтось, кого можна було б вважати зміною Ветерану Володимиру П'яних (на старті сезону її не було). В опорній зоні – Валерій Рудаков. У центрі півзахисту - молодий Сергій Ященко, який швидко зростав у класного гравця. Тут же - нев'янучий Михайло Соколовський, який продовжував багато забивати. Попереду Віктор Грачов, форвард союзного рівня, а в парі до нього - Сергій Морозов, якого повернули з ЦСКА і який спочатку був дуже переконливий і результативний. Плюс – такий цікавий резерв, як захисники Ігор Симонов та Сергій Покидін, півзахисники Ігор Юрченко та Анатолій Раденко, форварди Сергій Акименко та Ігор Петров.

Ні, щоправда, дуже непогана команда складалася!

І сезон теж склався дуже пристойний, найвдаліший у 80-х роках. Почнемо не із чемпіонату країни. Почнемо з Кубка, який 'Шахтар' тоді виграв, перемігши у фіналі зухвалий харківський 'Металіст', а на шляху вибивши по черзі три московські команди - 'Спартак', 'Динамо' та ЦСКА. Восени в Кубку кубків було здобуто чотири перемоги поспіль - по дві над датським 'Б-1901' та швейцарським 'Серветтом', що вперше в історії клубу забезпечило йому європейську весну. На міжнародному фронті дуже добре попрацювала зв'язка Грачов-Морозов, яка перетворилася на реальну бронебійну силу.

У чемпіонаті 'Шахтар' жваво стартував, після 8 турів навіть лідирував із 5 перемогами. Були чудові поєдинки зі 'Спартаком' та тбіліським 'Динамо', виграні у гарній боротьбі. Все зіпсував 'чорний червень' - напружений місяць, у який вмістилося 6 матчів, з яких вдалося перемогти лише в одному (з 'Торпедо'), а в чотирьох команда поступилася. У результаті перше коло 'гірники' закінчили на 11-му місці.

Але потім вийшов епохальний відрізок, який дозволив компенсувати ці втрати. У 7 наступних матчах - 6 перемог, у тому числі такі, як 6:2 над кишинівським 'Ністру' (з хет-триком Соколовського) та 6:3 над тбіліським 'Динамо' (з дублями Ященка та Соколовського). 'Оборона гостей, яка діяла без керма та вітрил, надала багато шансів гірникам. І те, що донеччани цим скористалися, підтвердило підвищення їхнього класу', - радів Марк Левицький у «Радянському спорті». Коротше кажучи, до початку серпня, після 22 турів 'Шахтар' був уже на 4-му місці, відстаючи від 'Дніпра', що лідирував, лише на 3 очки. Команда реально боролася за медалі, причому за забитими голами (36) поступалася лише тому ж 'Дніпру'.

Витримати такий шалений темп далі, на жаль, не вдалося. Перемоги мiшалися з нічиями та поразками. За 3 тури до фінішу 'Шахтар' йшов на 6-му місці - і все ще мав шанси на 'бронзу'. Але фініш вийшов абсолютно провальним. Три поразки поспіль, у тому числі нищівні 0:4 зі 'Спартаком', відсунули донецьку команду на 9 місце.

Це було прикро, хоча звинувачувати, крім себе, не було кого: команда дихала надто нерівно. Але кістяк склався і результативний футбол він освоїв. Трійця найкращих бомбардирів попрацювала солідно: Соколовський мав 15 м'ячів (загальне 5-е місце у списку найрезультативніших гравців чемпіонату), Грачов та Морозів – по 8. Наступного сезону можна було входити без страху, але з надією.

І в 1984 теж все складалося спочатку вдало, а після 11 турів 'Шахтар' знову-таки йшов у трійці. Але потім усе розсипалося, і катастрофічне друге коло опустило команду на 13-те місце. Носов знову втратив контроль над командою - і більше його вже не зможе повернути...