В історії 'Шахтаря' було багато видатних центральних захисників. Кожна епоха висувала своїх героїв. Іноді з них складалися пари, які здавалися ідеальними – такі були у кожному радянському десятилітті та у всіх пострадянських. Terrikon.com розповідає про найкраще, на наш погляд, поєднання...

Для багатьох сучасних уболівальників ідеальною парою в центрі захисту 'Шахтаря' є Ярослав Ракицький та Дмитро Чигринський у їхні найкращі роки. Вони настільки доповнювали один одного, що здавалося часом: природа взагалі створила їх саме для спільної роботи. І все-таки, на наш погляд, була в клубному минулому ще гармонійніша і ще більш класна пара. Щоправда, проіснувала до прикрого недовго. А склалася вона 1974 року.

Точніше, вперше на поле вони вийшли разом роком раніше, в 1973. Але усвідомлено пару з них почали ліпити саме в 1974, а досконалості пара ця досягла в наступному, 'срібному' 1975. Мова, звичайно ж, йдеться про неповторних Віктора Звягінцева та Валерія Горбунова.

Звягінцев був на три роки старшим, і на стільки ж раніше з'явився в 'Шахтарі'. Йому було 19, коли він дебютував у команді, яка на очах перетворювалася на ходячу кризу. Але на той момент, як у 1972 році донецька команда взяла на виховання 19-річного горлівця Горбунова, Звягінцев вже грав в іншому місці - у ЦСКА. Пішов на умовну військову службу. Повернувся 1973 року, хоча його й намагалися залишити в Москві. Без нього 'Шахтар' встиг і вислизнути до Першої ліги, і підвищитися назад.

У рідному клубі Звягінцев став грати поряд із досвідченішим Юрієм Губичем - і, напевно, це була б пара на довгі роки вперед, якби Губича не відправили на узбіччя футбольної історії (а незабаром і життя) травми та порушення режиму. Він ще відіграв більшу частину сезону 1974, але наступного року на полі вболівальники його вже не побачили.

Та й потреби в ньому вже не було, якщо міркувати з практичної точки зору. Горбунов на той час довів свою корисність, його право грати в 'основі' він уже відстояв. Напрочуд технічний гравець для 'випускника' горлівського футболу, він відрізнявся відмінним позиційним чуттям і витривалістю. Обіграти його було складним завданням, з нею не справлялися кращі союзні форварди. Всі ці задатки були зрозумілі відразу ж, але, можливо, не проявилися б так яскраво, якби не виникло такого партнера, як Звягінцев.

Якщо спробувати відшукати аналоги цій парі, то, можливо, найкращим схожим поєднанням виявиться знаменита пара 'Барселони' Карлес Пуйоль та Жерар Піке. Теж - ідеально доповнюють один одного, і теж - зовсім несхожі один на одного у житті. Звягінців був балакуром, одним з головних розмовникiв у ​​команді, одним з емоційних центрів тодішнього складу, одним з неодмінних авторитетів. Горбунов - швидше інтровертом, говорити не любив, часто ставав об'єктом незлобних жартів і постійно потрапляв у безглузді ситуації (одна з яких вийшла йому боком у 1978).

На полі вони діяли також по-різному. Звягінцев був дуже гарний 'на другому поверсі', мав прекрасний довгий пас (яким іноді навіть зловживав, 'запарюючи' атаки), був відмінно координований і ніколи не губився в ситуаціях, які створював своїми рідкісними помилками - тобто, мав ментальну стабільність. Горбунов був уразливішим, але, з іншого боку, і помилявся менше, бо грав суворіше, відповідальніше, без 'фантазiй', які його партнер собі дозволяв. У найкращі роки Горбунов був практично безпомилковий і непрохідний, за що двічі потрапляв до списку 33 найкращих футболістів СРСР і навіть закликався до збірної (а з 'Шахтаря' туди потрапити було феноменально складно).

При оцінці цієї пари треба ще мати на увазі, що 'підпирав' їх Юрій Дегтерєв, один із найкращих (якщо не найкращий) воротар в історії клубу, на якого завжди можна було розраховувати, який і діями оборони міг покерувати грамотно та жорстко, а за необхідності та її огріхи виправити. Кожен у цій трійці розумів, що поряд є надійні партнери, розраховував на них, як на себе самого, і ось ця єдність робила оборону 'Шахтаря' унікальною і, можливо, найкращою в країні на середину 70-х.

Здавалося, що ця стіна збудована надовго. Але життя розпорядилося інакше. У наступному сезоні (1976) Звягінцев на один рік відвернеться до київського 'Динамо', але там не приживеться, повернеться до 'Шахтаря' і там вже залишиться до кінця кар'єри. Їхня зв'язка з Горбуновим формально проіснує ще майже два сезони, хоча фактично разом вони грати будуть мало. У 1977 проблеми зі здоров'ям спіткають Горбунова, а наступного року вилетять міжхребетні диски у Звягінцева, і він пропустить весь сезон. Наприкінці 1978 року відбудеться знаменитий скандал під час виїзду до Барселони, через який Горбунова майже на рік усунуть від футболу. Він повернеться, але колишніх висот не досягне.

На той час 'нестачу' в центрі оборони тренери звикли заповнювати Володимиром П'яним. Втім, що значить – 'заповнювати'? П'яних був класним центральним захисником, цілком самодостатнім і аж ніяк не в бочці затичкою. І все-таки класом до Звягінцева з Горбуновим недотягував. Загалом так сталося, що еталонну пару центрбеків уболівальники бачили, по суті, лише один повний сезон. І при цьому вони все ще сприймаються як найкраще поєднання в історії. Уявляєте, який дивовижний потенціал мала ця пара, як чарівно грали разом ці дві людини, які дійсно становили одне чудове ціле?