У 1938 команда 'Стахановець' (майбутній 'Шахтар') була включена до вищого дивізіону союзного футбольного чемпіонату, роздутого у кілька разів. Дебют вийшов, загалом, скромненький - 11-те місце (щоправда, за 26 учасників). Але свою першу велику перемогу клуб здобув саме того сезону. Про неї і згадує Terrikon.com...

Це сталося 4 червня 1938 року. На поле дерев'яного 11-тисячного стадіону в майбутньому парку Щербакова вийшли місцева команда та гості з Москви – армійський клуб ЦДКА. Місто, яке тоді ще носило ім'я Сталіно, вперше бачило столичних футболістів у грі такого рівня, тому не дивно, що, як писали в оглядах, 'трибуни ніби розсунулися'. За грою безпосередньо спостерігали 20 тисяч людей. Як вони там розмістилися - загадка.

Але, чесно сказати, від гостей чекали більшого, аніж вони могли дати. Армійська команда була найслабшою зі столичних на той момент. У попередньому чемпіонаті посіла останнє місце - і якби не реорганізація всього турніру, напевно, вирушила б на зниження. Але саме цей провал змусив кураторів військового відомства взятися за розум та подумати про зміцнення клубу. Підтягнули кількох талановитих гравців звідусіль, а головне - забрали у московського 'Металурга' Григорія Федотова, одного з головних талантів радянського футболу. У Сталіно він приїхав, та й команда армійська була вже зовсім не та, що колись - технічна, амбітна. У підсумку вона стане срібним призером чемпіонату 1938 року.

Але 'Стахановець' зробив з неї відбивну.

У звіті місцевої газети 'Диктатура праці' перебіг матчу виглядав так: 'Господарі поля вже на 23 хвилині гри відкрили рахунок. Голом увінчався стрімкий прорив Балаби. За 4 хвилини до кінця першого тайму у ворота ЦДКА йде другий м'яч. Гості намагаються вперто відквитатися, але у другому таймі одержують ще два м'ячі у свої ворота. Гра на рідкість цікава, багата на гострі моменти, закінчилася з рахунком 4:0 на користь 'Стаханівця'.

Для повної ясності назвемо тих, що забили: Григорій Балаба (24), Георгій Акопянц (41), Михайло Васін (55, 76).

Ця поразка зіграла з армійцями, так би мовити, добрий жарт. Як згадував через багато років Григорій Федотов, вона боляче зачепила столичних футболістів, і всю дорогу до Москви команда сперечалася до хрипоти про причини того, що сталося. Захист звинувачував напад, який нічого не забив, напад - захист, що пропустив усе, що тільки можна. Зрештою, заспокоїлися, згуртувалися, зрозуміли, що треба працювати над тактикою, награвати комбінації – і зайнялися цим негайно після повернення. Розгром у Сталіно став початком нового, срібного ЦДКА.

Федотов писав: 'Молода команда гірників грала з великим підйомом, злагоджено, наполегливо. Було дуже спекотно цього дня, але футболісти 'Стаханівця' відразу ж запропонували нам такий високий темп гри, що нам, досвідченим гравцям, було досить важко його витримувати. Дуже можливо, що у техніці гри ми їх перевершували. Але грали ми розрізнено, окремими проривами, багато метушилися. Обігруючи супротивника в єдиноборстві, не встигали розіграти жодної комбінації так, щоб вона не була розгадана та попереджена. Шахтарі виграли зустріч. Перемога їх була переконливою та повною”.

Зрозуміло, розгром ЦДКА став величезною подією для донецьких уболівальників і згадувався ще багато років, став приводом для деякого культу. І до війни, і навіть після цей матч згадували як певну міру, як якусь 'точку збірки', він дозволив 'Стаханівцю' відчути впевненість у своїх силах і зрозуміти, що він цілком здатний бути конкурентним і на найвищому рівні. А вже вболівальники після цього взагалі здійнялися, розмріявшись про медалі.

Реальність виявилася жорсткішою. Піднявшись на 4-е місце, команда відразу почала програвати і вже через 4 тури виявилася 13-ою. Проговорившись у середині таблиці, наприкінці літа видала потужний спурт і увійшла до топ-6. Але фініш зім'яла і вище 11-го місця зрештою піднятися не змогла. Проте союзній публіці запам'яталася. Це був досить яскравий початок у виконанні колективу без великих зірок, але з добротною грою та своєрідним стилем.

Насамкінець - ще один уривок із спогадів Григорія Федотова, пов'язаний з цим матчем, точніше - з тим, що було навколо матчу. Його приємно вразило місто: "Все якесь особливо світле, нове, зелене. Якщо там щось і залишилося від колишньої Юзівки, то, можливо, тільки небо, якого раніше, мабуть, і не помічали втомлені від тяжкої праці шахтарі. Ми їздили на шахти, бачили чисті затишні шахтарські селища з парками, садами, клубами, школами, спортивними майданчиками біля підніжжя гір вийнятої з надр землі породи. Спускалися у забої... У день гри на стадіоні зібралося чи не все населення міста. Зустріли нашу появу на полі дружним вітальним гулом. Є в Сталіно одна визначна пам'ятка: величезна гора вийнятої породи. Ця гора височіє якраз над стадіоном. І у дні цікавих футбольних зустрічей на ній немає порожнього місця. Від вершини до підніжжя сидять на ній хлопці, живою здається гора".

Так розпочиналися футбольні традиції у дуже футбольному місті. Вони переживуть покоління і не встоять лише перед нинішньою війною.