Динаміка, техніка, харизма: до 55-річчя Юрія Максимова
Сьогодні – день народження Юрія Максимова, йому виповнюється 55 років. Зустрічає він цю дату в непоганому настрої – його Дніпро-1, хоч і спіткнувся в останньому турі, але перебуває на чолі турнірної таблиці, ділить лідерство із Кривбасом. Такий результат - справа рук насамперед тренера, саме за нього команда отямилася і почала перемагати. Terrikon.com вітає Максимова з датою – і згадує, яким він був гравцем...
У Динамо
Починав Максимов ще у чемпіонаті СРСР, грав тоді за Таврію - щоправда, у Першій лізі. А у чемпіонаті України стартував уже з Дніпром, і перші голи забив у першому ж коротенькому чемпіонаті - три по ходу турніру. Першим від нього постраждав Металіст. У сезоні 1992/93, першому повноцінному, забив уже 5 голів. Ще через рік – вже 8. У першому колі наступного чемпіонату – ще 4. Не помітити його було складно – і Максимова запросили до київського Динамо.
Перейшов туди він не без вагань - міцний, жилистий, витривалий футболіст, проте побоювався знаменитих динамівських навантажень. Але зрештою, витримав їх якось без особливих проблем. І забив уже у своєму четвертому матчі за новий клуб – причому кому, як думаєте? Правильно, Дніпру! А на фініші видав серію з трьох поспіль результативних ігор – такого у кар'єрі у нього ніколи раніше не було. Забивати в Динамо і крім нього начебто було кому, але Максимов у своєму амплуа вільного центрального захисника був дуже мобільний, чудово відчував позицію і часто виходив на забійні точки.
Хрестоматійним для нього вважається гол у ворота ПСВ у Лізі чемпіонів 17 вересня 1997 року. У цьому епізоді - весь Максимов: віддав із центру поля м'яч на фланг, загострюючи атаку, сам пішов уперед. А коли Юрій Калитвинцев зі штрафного ідеально, по шикарній дузі навісив у штрафний майданчик, першим на м'ячі опинився Максимов - і вміло підставив голову (його гол - на позначці 3:12):
Загалом у Динамо Максимов забив 18 голів у 54 матчах, крім того, роздав незліченну кількість асистів (ніхто їх тоді особливо не рахував, особливо у чемпіонаті України). У плані зав'язування ігрових вузлів був одним з найголовніших людей того складу. Пішов у 29-річному віці не тому, що виникли проблеми. Ну, тобто як? Прийшов Валерій Лобановський – з іншими вимогами та поняттями. А тут настала пропозиція від Вердера. Максимов і раніше попереджав, що за гарного європейського варіанта попроситься на вихід. Він і попросився. І його відпустили.
У збірній
За збірну України Максимов почав грати ще раніше, ніж прийшов до Динамо. Дебютував 28 жовтня 1992 року в матчі з Білорусією (1:1) - вийшов на заміну і відразу забив гол. У 1994 році зіграв ще п'ять разів. У червні 1995 удостоївся капітанської пов'язки, причому не в якомусь там прохідному матчі, а в домашній грі з хорватами, головними суперниками з відбірної групи Євро-1996.
А 5 жовтня 1996 року провів свій головний поєдинок за збірну. Україна приймала Португалію, Максимов знову був капітаном. Суперник щойно успішно відкатав чемпіонат Європи, де ледь не вийшов у півфінал. Але київський газон виявився для нього невідповідним. Пропустивши після удару Сергія Попова, португальці наполегливо атакували та на 83-й хвилині зрівняли рахунок. Але лише на 5 хвилин. Згодом українці провели контратаку. Все та ж класика - Максимов віддає передачу на фланг, куди увірвався Олег Лужний - він у своєму 'лосиному' стилі доходить майже до лицьової лінії, вішає до штрафного майданчика, там Тимерлан Гусейнов переправляє м'яч ще далі, а там уже Максимов, що примчав у вільну зону ... Розуміючи, що в нього менше секунди, потім накриють захисники, що злегка позіхалися, Максимов з ходу б'є в дев'ятку - несильно, але націлено. Воротар Вітор Байя і поворухнутися не встиг (дивитися з позначки 8:08):
Останні його появи за збірну датовані 2002 року. Перед цим про нього на три роки забули, але згадали, двічі залучили і випустили на заміну. На цьому зі збірною Максимов покінчив, відігравши в ній 27 матчів та забивши 5 голів.
У Вердері
Ну, і як постскриптум - головний гол, який Максимов забив на вже неукраїнському етапі своєї кар'єри, у складі Вердера, 12 червня 1999 року у фіналі Кубка Німеччини самому Оліверу Кану. У цьому моменті ми бачимо його найважливіші якості як гравця - холоднокровність та непересічну техніку. Подивіться, наскільки м'яко і точно він відправляє м'яч у ворота Баварії після флангової передачі (Вердер, до речі, той матч виграв у серії пенальті). Дивіться з позначки 0:28:
Що ми маємо у сумі? Маємо неабиякого гравця з динамікою на рівні вищих футбольних стандартів, активного та наполегливого, який розуміє, як розвивається гра і де в ній виникають можливості. Можливо, Максимов був не найвигадливішим українським футболістом того часу, але вчасно знайти партнера влучним пасом умів чудово, і відкритися під цікавий пас - теж. Впевнено грав головою, не губився за жодних обставин, міг діяти як прямолінійно, так і несподівано тонко.
Ну, а ще, безперечно, у своїх командах був моральним авторитетом. Втім, його своєрідна харизма чудово відома і сучасному вболівальнику, який бачить його у тренерській ролі. Так завести команду відповідним слівцем, як він, мало хто вміє.