З 1991 року, з року незалежності України веде відлік звання 'Кращий футболіст року'. Його почали визначати ще до того, як стартувала перша національна першість. Сьогодні, у день свята, Terrikon.com згадує всіх лауреатів, простежуючи еволюцію українського футболу, яка йшла паралельно з еволюцією країни...

1991 - 1995

Так вийшло, що першими лауреатами ставали уродженці не українських місць, але при цьому безумовні київські динамівці. Найпершим у 1991 році став Ахрік Цвейба з грузинської Гудаути. Потім три роки поспіль – Віктор Леоненко із Тюмені. 1995 - Юрій Калитвинцев з Волгограда. Двоє росіян щільно інтегрувалися в українське життя і згодом у відриві від неї вже не сприймалися, і за збірну України обидва виступали, а Калитвинцев навіть тренував.

Топ-зіркою тих років був, звісно, ​​Леоненко. Прийшовши до київського Динамо 1992-го, він одразу став головним забивалою, у результаті за 6 сезонів наколотив 79 голів (62 з них - у чемпіонаті України). 6 разів забивав за збірну. Але, до речі, найкращим бомбардиром чемпіонату так жодного разу і не став (один раз був другим, двічі – третім). Головне у його поведінці на полі було – харизма. Ось у цьому з ним у тодішньому українському футболі точно ніхто не міг змагатися!

1996 - 2005

Цей відрізок української футбольної історії починався як рівноправне суперництво двох шалено талановитих форвардів нової хвилі - Сергія Реброва та Андрія Шевченка, а у результаті вилилося в гегемонію самі розумієте кого. Прихід цих двох символізував уже остаточний розрив із радянським футболом – вони стали зірками в Україні і лише з нею себе асоціювали. Починався новий футбол - і він виявився не гіршим за те, що ми отримали у спадок від Союзу.

Ребров визнавався найкращим футболістом України у 1996 та 1998, Шевченко - у 1997, 1999, 2000, 2001, 2004 та 2005. Крім них, це звання присвоювалося у 2002 Анатолію Тимощуку та у 2003- раптово! - Олегу Венглінському. Зараз, коли фігура Шевченка-футболіста обросла бронею непрошибаної легенди, здається дивним, що він міг мати невдалі сезони. Але іноді це траплялося – і тоді, як бачимо, отримували шанс інші. Втім, дуже рідко. Загалом же шестикратний найкращий футболіст України Андрій Шевченко залишається рекордсменом за кількістю цих звань, і щось не видно на горизонті нікого, хто міг хоча б повторити його досягнення.

2008 - 2017

Пропускаючи два роки, коли найкращим визнавали Тимощука, про якого у нас зараз не люблять згадувати, переходимо до наступного покоління. Його відкриває Артем Мілевський - він очолював рейтинг у 2008 і 2009. Ну, а потім настала черга 'солодкої парочки', в чомусь схожій на Реброва з Шевченком. Це були однолітки Євген Коноплянка та Андрій Ярмоленко. Спочатку Коноплянка виглядав яскравішим і ставав кращим раніше - у 2010 і 2012. Але потім Ярмоленко розкрився набагато глибше, повнокровніше і завоював приз чотири рази - у 2013 (розділив з Коноплянкою), 2014, 2015 та 2017.

Крім них, у ці роки найкращими визнавали також людей попереднього покоління Андрія Вороніна (2011) та Руслана Ротаня (2016).

Ярмоленко та Коноплянка були величезними надіями українського футболу. На початку десятих років здавалося, що з такими флангами збірна України вийде на новий рівень та прогримить, як ніколи. Цього, на жаль, не трапилося, але вина в тому – не лише й не так видатних футболістів. Хоча їх також. Багато чинників спрацювали тоді проти України – і поколінню, яке мало стати найбільшим, досягти вдалося, насправді, менше, ніж попередникам.

2018 - 2024

Зміна поколінь в українському футболі почала відбуватися після провалу на Євро-2016. В результаті на поверхню стали виштовхуватися нові люди. Першою ластівкою виявився 2018-го зовсім ще юний Віктор Циганков - як очікувалося, талант калібру Шевченка. Такого щастя, на жаль, не трапилося, але одним із лідерів збірної Циганков став швидко та надовго.

Наступного року найкращим футболістом України визнали Олександра Зінченка. А ще за рік вибухнула, мабуть, головна несподіванка за весь час проведення конкурсу. Його переможцем став Денис Фаворов, про якого зараз не кожен навіть найпідкованіший уболівальник знайде що сказати. Був такий футболіст чернігівської Десни, який пройшов з нею шлях до УПЛ. У 2020 році він грав яскраво і забивав багато, а як для опорного півзахисника - навіть унікально багато. І все одно незрозуміло, за що йому дали того сезону кращого.

Приз за 2021 рік не вручали - почалася війна, стало не до того. Але футбол в Україну повернувся досить швидко, і наступні два роки принесли нам двох нових переможців конкурсу – Михайла Мудрика та Артема Довбика. Вони разом із Циганковим складають головний потенціал нинішньої збірної України. Ну плюс ще Георгій Судаков, який, цілком можливо, стане найкращим футболістом нинішнього, 2024 року.

Кажуть, зараз в Україні – найкраще футбольне покоління всіх часів. Подивимося, як воно себе проявить у відборі чемпіонату світу 2026 року. Ну, і надалі, звичайно - всі вони ще дуже молоді, попереду - майже вся кар'єра!