У всьому світі є лише два міста, які після 2026 року зможуть похвалитися тим, що тричі приймали чемпіонат світу з футболу. Ні, це не представники якоїсь футбольної топ-нації – Франції, Англії, Італії чи, припустимо, Німеччини. Це два мексиканські міста - одне велике, інше поменше, і про них розповідає Terrikon.com...

Напередоднi було оголошено, що чемпіонат світу 2026 року пройде в 16 містах Канади, США та Мексики. Перша країна не приймала турнір такого рівня жодного разу, друга – одного разу, у 1994, третя – двічі, у 1970 та 1986. Уточнюється, що лише 3 із 16 приймаючих міст розташовані в Мексиці – це Мехіко, Гвадалахара та Монтерей. Їх них лише перші два фігурують як приймаючі і в 1970, і в 1986. Монтерей у 1970 чемпіонату світу не бачив. Таким чином, якщо обійдеться без форс-мажорів, Мехіко та Гвадалахара за 4 роки стануть першими містами в історії футболу, які тричі приймуть світову першість.

1970

Спеціально під Олімпіаду-1968 було збудовано шикарний 115-тисячний стадіон 'Ацтека'. Щоправда, його заклали ще 1961-го, але відкрили лише в середині 1966-го. У ньому було все, щоб стати головною ареною чемпіонату світу. І він виступив у цій якості з успіхом, прийнявши 10 матчів спекотного літа 1970. Спочатку - всі ігри групи, де з господарями грали СРСР, Бельгія та Сальвадор (далі звідти пройшли СРСР та Мексика). Потім - чвертьфінал, у якому радянська збірна найприкріше поступилася 0:1 Уругваю у додатковий час (подивитися на це прийшли лише 45 тисяч глядачів - найменша аудиторія, яку на тому чемпіонаті збирав столичний стадіон).

А 17 червня 1970 року Мехіко побачив унікальне шоу, яке пізніше назвуть 'матчем століття' і вважатимуть одним із найкращих, якщо не найкращим в історії футболу. У півфіналі Італія виграла у ФРН 4:3 у додатковий час, причому 5 із цих 7 голів було забито саме в екстратаймі. Це справді вийшла сама квінтесенція футболу – подивіться запис гри, не пошкодуєте. Але фінал вийшов не гірше – правда, в іншому роді, без гострої спортивної боротьби, але з демонстрацією видатних можливостей великої команди Бразилії з Пеле, Жаірзіньо, Рівеліно, Тостао, Жерсоном, Карлосом Альберто. Фінал, виграний 'селесао' 4:1, теж вважається одним із найкращих в історії.

Гвадалахаре, другому за чисельністю місту країни (тоді - мільйон 200 тисяч жителів), було відведено роль другого плану. Зате пощастило з групою – там грав чемпіон світу Англія та чудові бразильці. Матч між ними 7 червня став найажіатажнішим на груповому етапі всього чемпіонату, зібрав максимальну для місцевого стадіону 'Халіско' аудиторію (95 261 глядач) та завершився перемогою Бразилії 1:0 з майже рівноцінним опором англійців.

Гвадалахара побачила Бразилію ще двічі – ця унікальна команда перемогла тут у чвертьфіналі Перу 4:2, а у півфіналі Уругвай – 3:1. На цьому для міста чемпіонат закінчився. Показово, що бразильські чвертьфінал та півфінал дивилася дуже скромна аудиторія – трохи більше 50 тисяч глядачів. До речі, на той момент 'Халіско' був хоч і не новим, як 'Ацтека', але зовсім молодим стадіоном (побудований в 1960).

1986

Мексика не мала приймати чемпіонат світу з футболу того року. Його господаркою мала стати Колумбія - але через політичний хаос з організацією не впоралася. Ну, а Мексика – тут як тут!

Цього разу Гвадалахарi дісталася група знов-таки з Бразилією - і місцева громадськість спостерігала з трибун за тим, як організована, але не блискуча команда із Сократесом, Зіко та Карекою на чолі нудно виграє із сухим рахунком по черзі в Іспанії, Алжиру та Північній Ірландiї. Матчі проходили цього разу як на Халіско, так і на більш скромному 30-тисячному стадіоні Трес де Марсо. У плей-офф Гвадалахара побачила, нарешті, іскристих бразильців (4:0 з нещасною Польщею, яка потрапила під ситуативну роздачу), а потім - трагедію цієї команди, яка по пенальті поступилася у чвертьфіналі французам (з фатальним промахом Сократеса). Останнім матчем, що відбувся в Гвадалахарі, став тоді півфінал нудної ФРН і старiючої Франції (німці виграли 2:0).

Ну, а Мехіко відпрацював на повну програму. Тут теж були задіяні два стадіони - вже знайома нам 'Ацтека' (4 матчі на груповому етапі у різних групах) та 60-тисячний 'Олімпійський' (3 таких матчі). Ясна річ, що перед столичною публікою виступила збірна Мексики - і, здобувши 2 перемоги за однієї нічиєї, на радість місцевої публіки пройшла у плей-офф. На всіх трьох матчах було понад 100 тисяч глядачів, а на поєдинку з Парагваєм - 114 600.

У плей-офф 'Олімпійський' побачив матч 1/8 фіналу Італія – Франція (0:2), і на цьому закінчив. А 'Ацтека', зрозуміло, залишалася в строю до кінця, переживши в повному обсязі тріумф Дієго Марадони - усі 3 матчі, в яких він демонстрував справжню велич (2:1 з Англією, 2:0 з Бельгією, 3:2 з ФРН) . Саме тут 22 червня зробила свою хитру справу 'рука бога' і був забитий неймовірний гол, коли незрівнянний Дієго пройшов півполя, обіграв пiвкоманди суперника та закотив м'яч у ворота.

Таким чином, Мексика побачила двох найвидатніших футболістів сучасності на піку їхньої могутності - унікальна ситуація, яка змушує чекати якогось чарівництва на її полях і через чотири роки...