Три Суперкубки Яна Лаштувки
Сьогодні виповнюється 40 років Яну Лаштувці, колишньому воротареві 'Шахтаря' та 'Дніпра'. А колись йому було 22 роки, і він тільки-но прийшов у донецький клуб, і одразу потрапив у справжню м'ясорубку. У день його ювілею Terrikon.com згадує три суперкубкові матчі Лаштувки - такі різні і такі показові, кожен по-своєму...
10 липня 2004 року. 'Шахтар' - 'Динамо' 1:1, за пенальті 5:6
Це був перший розіграш Суперкубку України і Лаштувка пропустив перший гол в історії турніру. Сталося це на 21-й хвилині матчу, коли після розіграшу кутового у штрафному майданчику 'гірників' виникла метушня, що призвела до того, що Валентин Белькевич прицільно навісив з флангу на ближній кут штрафного майданчика. А там не найбільший Олег Гусєв залишився вільний, вчасно вистрибнув і виявився на м'ячі раніше, ніж донецький воротар, який вищий рівно на 10 сантиметрів. Лаштувка трохи запізнився з виходом...
Взагалі-то, першим воротарем 'Шахтаря' тоді вважався хорват Стіпе Плетікоса, і якби він був гаразд, стояв би на воротах саме він. Але Стіпе був не в порядку - не міг грати через травму. Тому поставили новобранця-чеха, який, якщо не брати до уваги моменту з голом, відпрацював цілком пристойно. 'Динамо' бомбило прицільно - з 9 завданих ударів 8 припали в ворота, тобто Лаштувка здійснив 7 сейвів.
А потім вийшла нічия в основний час (гол у відповідь забив Маріуш Левандовскі) та трагікомічна серія пенальті, в якій 5 перших ударів не досягли мети. З одним Лаштувка розiбрався майстерно - побачив, як ставить ногу Олександр Хацкевич, вчасно кинувся вліво і відбив м'яч, що летів трохи вище за нього. На жаль, для перемоги цього виявилося замало. Кияни таки витягли свій лотерейний квиток, хоча виконавці пенальті й надалі продовжували мазати (з 20 ударів 9 пішли 'у молоко' або були відбиті воротарями). Для Лаштувки особливо прикро було те, що останній він пропустив від колеги Олександра Шовковського, причому як той пробив - знущально центром...
9 липня 2005. 'Шахтар' - 'Динамо' 1:1, за пенальті 4:3
Якщо перший Суперкубок Лаштувка проводив у ролі абсолютного новачка, то через рік (майже день у день) вже виходив як основний воротар, який зіграв за сезон 39 матчів у всіх турнірах (з них 22 - у чемпіонаті України, з них 12 - 'насуху' , з них один – на виїзді з 'Динамо'). Він відстояв на нуль домашній матч з 'Барселоною' у груповому турнірі Ліги чемпіонів (що нічого не вирішував, але таки - з 'Барселоною'!). Коротше, сезон вдався, і майбутнє Лаштувки у команді бачилося цілком сонячним.
У матчі за Суперкубок 2005 року чех зіграв на своєму рівні, не допустивши якихось ляпсусів. Гол, який він пропустив від Валентина Белькевича, навряд чи варто ставити йому у провину - удар зі шлрафного був хороший. Взагалі Лаштувка грав із настроєм, азартно керував діями задньої лінії, яка слухалася його, як рідного. Та він і був рідним, адже тоді захист із опорною зоною наповнювався футболістами зі Східної Європи - Левандовський, Хюбшман, Срна, Рац, Дуляй... У цій компанії Лаштувка був як доречний, так і ефективний.
Другий рік поспіль доля Суперкубку України вирішувалася у серії пенальті. Але якщо минулого разу вийшла комедія помилок, то цього разу гравці майже не промахувалися. Воротарям вдалося по разу відбити удари. Лаштувка виграв дуель у Горана Саблича, який пробив центром, а воротар 'Шахтаря', завалюючись праворуч, таки встиг відбити м'яч ногою. Все вирішив промах Максима Шацьких, який потрапив у перекладину останнім ударом серії. Так Лаштувка виграв свій перший та єдиний Суперкубок України.
17 липня 2006. 'Шахтар' - 'Динамо' 0:2
По суті це була лебедина пісня Яна. У голові Мірчі Луческу вже ворушився великий план – у відповідь на ліміт легіонерів в українському чемпіонаті переформатувати лінію оборони на суто українську і тим самим витримати потрібний баланс вітчизняних гравців. Лаштувка цьому проекту заважав і мав відійти убік. У команді почали з'являтися молоді українські воротарі – у січні 2006 року взяли Богдана Шуста і одразу стали робити на нього ставку. Лаштувка відчув себе незатишно. Але все-таки його досвід і розуміння командних дій ще залишали йому якийсь простір для самовираження.
Ось і у матчі за Суперкубок Луческу дав йому відстояти. Вийшло не дуже. Звичайно, і захист 'Шахтаря' в тому матчі творив неймовірне, але і голкіпер був їй під стать. Перший гол - цілком на його совісті, удар Мар'яна Марковича (пам'ятаєте такого?) з кута штрафного майданчика ніяк не тягнув на 'мертвий' або навіть небезпечний - але Ян чомусь вирішив відбивати його ногою в якомусь немислимому напівприсіді. Це була стовідсотковий воротарський 'метелик', і вістiв в очах тренера йому ніяк не додав.
Утім, навряд чи щось змінилося б, зіграй він бездоганно. На той момент доля його була вирішена. Він був непоганий для 'Шахтаря' - просто не вписувався у кадрову стратегію Луческу. І тому шансів не мав. Після провального Суперкубку він зіграв лише 2 матча за 'Шахтар' у чемпіонаті України, останiй - 27 серпня 2006 (3:1 з 'Іллічівцем'). А потім пішов по орендах, поки остаточно не був проданий у 2009. Але в історії команди залишився - як один із найартистивіших і найстильніших воротарів, як улюбленець уболівальниць і фоторепортерів, як воротар з величезним нерозкритим потенціалом...