У 80-х роках 'Шахтар' так і не зміг взяти жодного призового місця у чемпіонатах СРСР. Але наприкінці цього десятиліття таки показав щось унікальне: протягом трьох із лишком сезонів не програвав на своєму полі командам, які ставали в підсумку медалістами. Terrikon.com згадує цей вражаючий, хоч і дещо специфічний відрізок...

Треба сказати, що в історії 'Шахтаря' сезонів, коли призери в Донецьку не могли перемогти, до 1986 року траплялося зовсім мало - всього 6. На початку 60-х, коли команда була на підйомі, 'гірникам' вдавався цей фокус двічі поспіль – у 1963 та 1964. Але найкращий результат проти призерів вони продемонстрували у 1967, з Валерієм Лобановським та Олегом Базилевичем у складі. На своєму полі вони обіграли тоді і чемпіона - київське 'Динамо' (2:1), і 'бронзових' тбілісців (3:2), а з 'срібними' московськими динамівцями зіграли нульову нічию. Сам 'Шахтар' того року посів 6-е місце, отримавши дуже доброзичливу пресу.

Але у другій половині 80-х хороші результати з призерами несподівано стали системою. Почалося все 1986-го. Тоді чемпіонами стали київські динамівці, другими - московські, третім фінішував 'Спартак'. З представниками столиці у себе вдома 'Шахтар' розібрався без втрат, вигравши у 'Спартака' 3:1, а у 'Динамо' 1:0. Обидві перемоги були здобуті на стартовій стадії чемпіонату, у березні, після того, як, намагаючись пристосуватися до манери нового тренера, відомого Олега Базилевича, команда розпочала з двох гостьових поразок ('Дніпру' та 'Чорноморцю').

Але вдома, з московськими командами вийшло набагато краще. Особливо приємною стала перемога над 'Спартаком' - одним із лідерів радянського футболу в той час, з яким вдома впоратися майже ніколи не вдавалося. Голи Олега Смолянінова та Віктора Грачова створили комфортну перевагу - а коли москвичі скоротили розрив у рахунку, Сергій Ященко відразу відновив статус-кво, вдало добивши м'яч у ворота Ріната Дасаєва.

З киянами вийшла зовсім інша історія. 'Шахтар' програвав 1:3 за 3 хвилини до кінця, але Ігор Петров за час, що залишився, зумів двічі відзначитися і врятувати команді очко. Останній гол він провів із пенальті. Суддя Юрій Савченко пізніше згадував: 'Іду до суддівської кімнати та журюся сумнівами. Розвіяв їх… Лобановський, від якого мені часто діставалося. Радісний, усміхнений, тисне мені руку зі словами: Ось так і треба судити. Адже я щойно під кінець матчу позбавив його команду перемоги, призначивши пенальті. У мене склалося враження, що саме за пенальті він мені й дякував'.

Тобто Савченко прозоро натякав на 'договірняк'. Так чи інакше, але призерам того сезону 'Шахтар' не програвав. І продовжив традицію наступного року, вже з новим тренером Анатолієм Коньковим.

Топ-трійка 1987 вийшла така: 'Спартак', 'Дніпро', 'Жальгіріс'. Домашні результати 'Шахтаря' з ними, відповідно - 0:0, 1:1 та 1:1. Жодної перемоги, як бачимо – але й поразки жодної. З цього нудного ряду виділяється поєдинок з литовською командою, що проходив 5 листопада під снігом, але в присутності 27 тисяч глядачів. Перемога зберігала 'Шахтарю' шанси на 5-е місце, що давало перепустку в Кубок УЄФА. Олегу Смолянинову вдалося досить швидко (на 20-й хвилині) відкрити рахунок, але вільнюсці ще до перерви провели гол у відповідь, а на щось ще 'гірники' в цьому матчі не спромоглися. Тим не менш, історичним він таки став: це був 400-й і останній виступ за клуб Михайла Соколовського.

У результаті, 'Шахтар' посів 7-е місце, Конькова залишили біля керма - і в сезоні 1988 він повторив той же трюк: три домашні нічиї з призерами першості. У тому році чемпіоном став 'Дніпро', 'срібло' дісталося київському 'Динамо', 'бронза' - московському 'Торпедо'. Результати проти них у Донецьку були такі: 0:0, 1:1, 0:0. Картина досить сумна - проте виходило, що 'Шахтар' уже три сезони поспіль не програє призерам. Небачена справа в історії клубу!

Найцікавішим із цих матчів (що можна зрозуміти і за рахунком) вийшов весняний проти киян, який 'Шахтар' почав зухвало, комбінаційно та завдяки вдалій грі головою Олексія Кобозєва повів у рахунку, але у другому таймі притиснувся до воріт, пропустив від Олександра Заварова і міг отримати ще пару, якби не чудово відстояв Сергій Золотницький. А найсумнішим виявився осінній матч проти 'Торпедо', в якому ніхто не хотів помирати, а як наслідок - ніхто особливо не грав.

Йдемо далі. 1989 року чемпіонат СРСР отримав таку трійку призерів: 'Спартак', 'Дніпро', 'Динамо' (Київ). 'Шахтар' того року мало не вилетів із Вищої ліги, але з топ-командами показав гарний результат. Програв лише 'Спартаку', всього 0:1. З 'Дніпром', як і минулого року, зіграв 0:0, а з киянами, як і позаминулого - 3:3. Причому розвивалося все точно за таким самим сюжетом: 'Динамо' виходить вперед 3:1, після чого пропускає два голи. Щоправда, цього разу без нервів, не в кінцівці. Знову 'договірняк'? У цьому була впевнена більшість, про це потім говорив і київський коментатор Олексій Семененко.

Таке виходить тло унікального результату в історії 'Шахтаря': три сезони без домашніх поразок від призерів. А якщо врахувати, що донецькій команді вдалося зробити це ще й у 1990 (2:2 з київським 'Динамо', 1:0 із ЦСКА, 1:1 з московським 'Динамо'), а також 1991 (1:1 з ЦСКА , 1:1 зі 'Спартаком', 2:2 з 'Торпедо'), то виходить, що за останні 6 радянських сезонів 'гірники' поступилися вдома призерам лише одного разу (1989 'Спартаку').

Можна було б надавати 'Шахтарю' звання 'грози авторитету' за цей період, але щось заважає. Напевно, те, що з 18 домашніх поєдинків, проведених проти призерів з 1986 по 1991, донеччани 14 (!) звели внічию, а перемогли лише у трьох. Якось обмаль для справжньої 'грози авторитетів', якщо чесно...