Май - завжди досить напружений місяць, але, погодьтеся, зіграти 6 матчів у чемпіонаті країни за цей 31 день треба ще примудритися. Навантаження вкрай серйозне, особливе в минулі часи. У радянській історії Шахтаря це максимум, і це траплялося лише двічі - у сезонах 1950 і 1982. Terrikon.com розгляне другий випадок як доленосніший, по суті, що поклав край цілій епосі...

У травні 1982 року Шахтар увійшов на останньому місці. Так, команда, яка зовсім недавно, три роки тому, ледь не стала чемпіоном СРСР, впала на дно. Минулий сезон нічого такого не віщував. Більш-менш благополучне 7-е місце за досить непоганої результативності (4-й показник у чемпіонаті), з перспективним складом, з якого головний тренер Віктор Носов інтенсивно витісняв ветеранів молодими гравцями на кшталт Сергія Акименка, Сергія Кравченка, Олександра Сопка, Валерія Гошкодері. І раптом усе розсипалося.

До кінця квітня 1982 року Шахтар встиг провести 6 матчів, у яких не здобув жодної перемоги (3 нічиї та 3 поразки). Будь що, звичайно, бувало в історії команди, але такий старт після ще нещодавніх успіхів і боротьби на вищому рівні приголомшував. І начебто серйозні люди здебільшого були на місцях – основний склад включав 6-7 осіб, перевірених у 70-х. Але все якось не склеювалося.

І ось настав травень – найгарячіший в історії клубу.

Шахтар почав його непогано. На тбіліському стадіоні Динамо він дивом не переміг господарів, які тоді були у розквіті сил і можливостей. Після влучних ударів Володимира Роговського та Ігоря Юрченка вели 2:0, але у другому таймі пропустили два голи, причому останній – на 90-й хвилині. Це було прикро, але це вже було щось! Гра викликала оптимізм, відгуки були компліментарними, уболівальники наповнені надіями.

Далі йшов домашній матч із Чорноморцем, який не хапав зірок з неба і мав навіть менше очок, ніж Шахтар. Здавалося, вже тут можна вихопити першу перемогу. Як би не так! Результат матчу – 0:0. Голкіпер одеситів Валентин Елінскас, який згодом здійснить багато подвигів за Шахтар, цього разу бездоганно відстояв за моряків. У Шахтаря в атаці безплідно відпрацювала трійця Ігор Дибченко – Ігор Юрченко – Сергій Акименко. Носов відчайдушно шукав, як би нівелювати втрату Віктора Грачова, який пішов у Спартак. Поки що не вдавалося ніяк.

Шахтар іде на передостанньому місці, на очко випереджаючи злощасний Чорноморець. Ніхто не розуміє, що відбувається. А у світлий день 12 травня суперник у донеччан - київське Динамо, і гарного чекати від цього матчу нема чого. Здавалося б. Але ні - Шахтар перед очима 37 тисяч ще на щось сподіваючихся глядачiв грає з чемпіоном внічию. Знову 0:0, але це вже зовсім інша річ, інші нулі. Трійка нападу: Акименко – Юрченко – Роговський, ще одне експериментальне поєднання, з якого Носову не вдається нічого вичавити. На воротах у Динамо – донецький вихованець Віктор Чанов, якого трибуни приймають, скажімо так, не як рідного. Тим більше що він не пропускає.

Далі Шахтар вирушає до Ленінграда, де 16 травня на нього чекає зовсім не слабкий на той час Зеніт. Підсумок кошмарний – 0:3. Усі ті проблиски, які можна було побачити у Тбілісі, випарувалися безвісти. На воротах 'гірників', щоправда, не Юрій Дегтерєв, а глибоко запасний Володимир Нікітін, але це - не виправдання. Остаточний рахунок ленінградці оформлюють вже на 48-й хвилині, після чого відверто валять дурня. Побиття гостей великого інтересу у місцевої публіки не викликало – на матч прийшло лише 12 тисяч глядачів.

Шахтар продовжує залишатися завсідником низів турнірної таблиці, де однакову кількість очок з ним мають ЦСКА, Чорноморець та кутаїське Торпедо. Треба вириватися із цього виру. Але як? 23 травня у Мінську – чергове приниження, з тим самим рахунком 0:3. І все б зовсім безпросвітно, але саме в цьому матчі блиснув промінь надії: у команду повернувся Віктор Грачов. Не вдалося йому вписатися в дуже специфічний Спартак. У Мінську він нічого особливого не показав, але з'явилася надія, що атака нарешті прийде до тями.

Вийшов Грачов і в наступному матчі - домашньому з московським Торпедо. І знову не забив. І знову команда програла – 0:1. І це вже – повноцінне останнє місце, без розподілу. Решта аутсайдерів пішла нагору - хтось очко набрав, хтось навіть два. А донецький Шахтар, екс-гроза Союзу та багаторазовий медаліст, лежить на дні...

От такий ураганний та принизливий місяць травень пережив донецький клуб. Найважчий і найневдаліший у своїй історії. Це дно пробити виявилося неможливим. Далі пішли приємніші результати. 1 червня нарешті здобуто довгоочікувану першу перемогу - 2:0 над ЦСКА. Багато витягти з цього чемпіонату вже не вдасться, у результаті команда вище 14-го місця не підніметься (з 18 учасників), але все-таки у Вищій лізі вціліє (для чого, щоправда, доведеться добряче напружитися на фініші).

Але головне, що показав цей травень – колишнього Шахтаря більше немає. Про це можна було здогадатися і в попередньому сезоні, але саме навесні 1982 року стало ясно з усією очевидністю. Прощавання з половиною старого складу безболісно не минуло. Носов міг сподіватися, що обійдеться без них - але в результаті отримав лише руїни колишньої команди. І відродити її так і не зможе – у жодному з наступних трьох сезонів Шахтар вище 9-го місця не підніметься. Так померла команда 70-х...