Житомир офіційно названо місцем проведення наступного фінального матчу Кубка України. Це сталося вперше в історії українського футболу, що спонукає покопатися в анналах. Terrikon.com цим і зайнявся, подивившись, які міста і стадіони взагалі приймали наші фінали.

Історія фіналів Кубка України розламується на два діаметрально різних етапи. Спочатку вирішальні матчі турніру проводилися тільки в Києві, тільки на арені НСК Олімпійський. Так тривало до 2007 року включно. У цьому була певна логіка (Кубок - турнір національний, проведення фіналу в столичному місті символічно). Але логіка ця була з червоточинкою. Оскільки в більшість фіналів виходило Динамо, воно тим самим отримувало початкову перевагу над суперником.

Справді, якщо ми подивимося на ці 16 перших фіналів, то побачимо, що кияни перемагали в 9 з них. Ще в 6 випадках вони до фіналу не добиралися. І лише одного разу, діставшись, поступалися супернику перед своїми трибунами. Це був знаменитий фінал 2002 року, коли, по черзі ведучи, два гpaнди українського футболу довели справу до овертайму, в якому долю трофея вирішив влучний удар Андрія Воробея на 98-й хвилині.

У середині нульових хтось, нарешті, побачив, що логіка вибору місця фінального матчу має слабину - і практика була рішуче змінена. Починаючи з 2008, пройшло 15 розіграшів Кубка. І лише двічі фінали відбулися в Києві. Динамо дісталося тільки до одного з них - і виграло його у Шахтаря (щоправда, тільки по пенальті). Ще один фінал вийшов суто донецьким - у 2012 Шахтар перед київськими трибунами обіграв Металург 2:1 у додатковий час. Характерно, що це був єдиний донецький за складом фінал за всю історію Кубка. Але, справедливості заради, зазначимо, що й суто київський теж трапився лише одного разу - 1998-го (Динамо перемогло ЦСКА 2:1).

Першою "нестоличною столицею" України став Харків, що є цілком символічним з огляду на реальну історичну долю цього міста. Починаючи з 2008, воно 4 рази приймало фінали Кубка - більше, ніж будь-хто інший. При цьому (що має бути дуже прикро для місцевих уболівальників), жодного разу в цих поєдинках не брав участі Металіст. Втім, у харківського клубу взагалі важка кубкова доля. За весь час існування цього турніру лише одного разу (у безнадійно далекому 1992) він виходив у фінал (де поступився Чорноморцю). А так - ні, навіть у свої найкращі роки, коли став "другою силою" в чемпіонаті України.

Поле стадіону Металіст стало щасливим для Шахтаря. "Гірники" перемогли в 3 з 4 харківських фіналів (у 2008, 2013 і 2017). У двох випадках переможеним виявлялося Динамо, ще в одному - Чорноморець. У 2010 харківський фінал вийшов незвичним за складом - приз розіграли Таврія і донецький Металург (кримчани виявилися сильнішими в додатковий час).

Третім містом, яке прийняло фінал Кубка України, став у 2009 Дніпропетровськ. Це повторилося 9 років потому, вже за декомунізованої назви Дніпро. У першому випадку сталася, можливо, найгучніша сенсація за весь час проведення цього турніру - Ворскла обіграла Шахтар 1:0. Тим дивовижнішим цей результат був, що донецька команда щойно пережила радість виходу у фінал Кубка УЄФА. Через 9 років Шахтар взяв реванш у долі, переконливо перемігши на тій же Дніпро-Арені київське Динамо.

Зазначимо, що жодного разу фінал Кубка України не проходив у Донецьку. Зрозуміло, що після 2014 це стало неможливо, але ж і до того можливостей влаштувати фінал на чудовій Донбас-Арені було хоч відбавляй. Але організатори з якихось причин все відкладали це свято. І ось - довідкладалися...

Минулого десятиліття розмаїття міст, що приймають, дотримувалися неухильно. А починаючи з 2014, повтор був тільки один: послідовно, фінали проводилися в Полтаві, Києві, Львові, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Тернополі та Рівному. Крім того, на початку 10-х років фінал приймали Суми на парадоксальному стадіоні Ювілейний, побудованому свого часу завдяки невгамовній енергії тодішнього губернатора Володимира Щербаня. Яку перспективу бачив він для цієї цілком сучасної арени у своєму місті, можна тільки здогадуватися, але фінал 2011 року став її зоряним часом. Вона прийняла гpaндів українського футболу, у суперечці яких сильнішим виявився Шахтар (2:0).

Таким чином, кубковими "футбольними столицями" України свого часу побувало 9 міст з усіх частин країни. Трохи дивно, що в цей список не потрапила Одеса з її чудовим стадіоном Чорноморець, який неодноразово приймав матчі Суперкубка.

І ось перед нами - десятий господар фіналу. Ще років п'ять тому проведення матчу такого рівня в такому місті здалося б курйозним. Але за ці роки Полісся виросло з нікчемної команди нижчих дивізіонів в одного з фаворитів УПЛ. І Центральний стадіон Житомира відповідно підтягнувся - з'явилася віп-трибуна, капітально модернізовано газон. Усі провідні футбольні ЗМІ відзначили, що нещодавно там побував посол Італії в Україні й захоплено визнав, що такої трави немає навіть на міланському Сан-Сіро. Тож питань немає: так, таки Житомир за теперішніх часів - одна з футбольних столиць України!