Питання - 'Хто був найкращим нападником 'Шахтаря' у 50-ті роки?' - дуже цікаве. Тоді в команді зібралося напрочуд своєрідне суцвіття гравців різного стилю, і кращого серед них тому визначити важко. Але Terrikon.com спробує...

У 50-ті до наших країв бразильська система з чотирма нападниками ще не добріла, і тому грали звично - п'ятіркою форвардів. Різні тут були поєднання у 'Шахтаря', але найоптимальніше виглядало так: Валентин Сапронов, Іван Федосов, Петро Пономаренко, Віктор Самойлов, Іван Бобошко. І коли вони виходили всі разом, завжди можна було чекати чогось цікавого.

Сапронов (ліворуч) та Бобошко (праворуч) утворювали стрімкі, спритні, винахідливі краї. Пономаренко втілював собою гнучкість і натиск, міг з успіхом діяти різних позиціях і скрізь відрізнявся бойовим, безстрашним характером. Самойлов був витривалий, невтомний, мав гарний пас і влучний удар. Ну, а Федосов був мозком усієї цієї компанії, саме від нього найчастіше залежало, як вони зіграють у тій чи іншій ситуації.

За класом усі вони були порівнянними, перевагу комусь важко віддати. Ніколи більше 'Шахтар' не мав такої рівнозначної атакуючої групи. Тому і найкращими бомбардирами сезону ставали по черзі різні учасники цієї п'ятірки: у 1954 - Самойлов і Бобошко (по 12), у 1955 - Пономаренко (5), у 1956 - Пономаренко (9), у 1957 - Сапронов (6), у 1958 - Федосов (7), 1959 - Федосов (6).

Не варто дивуватися мізерній кількості голів за сезон у найкращих бомбардирів. Чемпіонати СРСР тоді були швидкоплинними, складалися лише з 22 турів. Найкращий бомбардир сезону жодного разу не перевищив рубіж 20 голів, як правило, забиваючи 15-16. Плюс грало свою роль і те, що форвардів у командах було багато, і забиті голи дробилися між ними. Загалом, міряти тодішніх нападників 'Шахтаря' мірками Левандовського та Холанда – неправильний метод. Грати вони, безумовно, вміли, забивали в межах відпущеного - а що відпущено виявилося не дуже багато, то є причини і наслідки.

Отже, ми маємо чудову п'ятірку 'п'ятидесятників' донецької команди. Хто ж у ній – найкращий? На наш погляд - Іван Федосов, ця дивовижна людина, яка поєднувала техніку, креатив, силу та волю. Він був менш зірковим, ніж Бобошко, менш яскравим, ніж Сапронов, менш стильним ніж Самойлов, менш адаптивним, ніж Пономаренко. Але він умів усе достатньо, а це завжди дорогого коштує. І в цьому ніхто з партнерів з ним зрівнятися не міг.

Місцем народження Федосова в паспорті значилося Банне (так називався Святорогорськ до того, як стати Святогорськом). Але після війни він опинився в Ростові-на-Дону, де і почав займатися футболом досить пізно, у 16 ​​років. А потім транзитом через Шахти потрапив до столиці Донбасу, де дебютував 30 липня 1952 року у віці майже 23 років. У тому ж сезоні забив і перший гол за 'Шахтар' (постраждав московський 'Локомотив').

Характеризуючи Федосова, історик донецької команди Олексій Бабешко пише: 'Технічний, із добре поставленим ударом, Федосов був постійно заряджений на ворота суперника. Не боявся вступати у єдиноборства із захисниками, незалежно від їхньої кількості. При цьому для нього не існувало футбольних авторитетів: він однаково сильно грав і з ленінградськими 'Трудовими резервами', і з московським 'Торпедо', і з їхніми земляками 'Спартаком' (у ворота яких забив свої перші два м'ячі у Вищій Лізі)'.

Тут невелика неточність. Перший гол у вищому дивізіоні Федосов забив у ворота вищезгаданих ленінградських 'Трудових резервів'. Це було 10 квітня 1955 року. 'Шахтар' щойно повернувся до компанії найсильніших. Гол Федосова врятував матч, яким команда розпочинала нову історію. Провівши два сезони в другій за силою лізі, вона сама збила з себе 'бронзову' пиху, навчилася бути скромною, але працелюбною, зрозуміла свій обрій можливостей, і повернулася до числа кращих команд Союзу з готовністю вирішувати свої посильні завдання.

Завдання все добре усвідомлювали. У призери пробитися такій команді було важко - десятиліття повністю монополізували столичнi командами, яких іноді вдавалося потіснити з трійки хіба що киянам або тбіліцям. Все, що міг собі дозволити провінційний клуб, - не скотитися в аутсайдери. Що ж, 'Шахтарю' це вдавалося. Протягом чотирьох сезонів після повернення він нижче за 8-е місце не опускався і за виживання не боровся.

Іван Федосов був втіленням нового 'Шахтаря'. Високий, статний, вмілий, а головне - розумний. Нам не побачити 'нарізки' з його skills and goals, але, судячи з описів, футбольний інтелект був головним козирем цього гравця, завжди здатного придумати кращий розвиток ситуації, створити партнеру кращий шанс. Писали, наприклад, як і першокласний фланговий нападник Бобошко без свого тезки Федосова не відбувся б. Ну, а коли наш герой бачив, що краще взяти ініціативу на себе - не соромився, брав і часто вирішував долю матчів.

Той самий Олексій Бабешко вважає, що найкращим сезоном Федосова був 1958. Ми вже бачили, що того року він забив 7 голів. А команда загалом – 22. Тобто, на його рахунку – майже кожен третій гол 'Шахтаря'. У сумі вони принесли команді 8 із 21 набраного очка - виходить, навіть більше, ніж третина. Врахуємо ще, що сезон він провів у ранзі капітана - з усієї тієї плеяди гравців, яка сформувалася в середині 50-х, він виявився найавторитетнішим.

Загалом ми наполягаємо на своєму виборі: все-таки саме Іван Федосов був найкращим нападником 'Шахтаря' 50-х років. Закінчив свою донецьку кар'єру він, щоправда, не дуже - у липні 1960 пішов у миколаївський 'Суднобудівник', команду, з якої до 'Шахтаря' в червні того ж 1960 прийшов новий тренер Олег Ошенков. Ось таким дивною рокіровкою закінчилася його кар'єра в головному клубі його життя - клубі, який він залишив у 30-річному віці якраз напередодні немислимого кубкового зльоту...