Уболівальники потихеньку повертаються на футбольні трибуни. До повних стадіонів ще далеко – але все-таки, це вже дещо! Відзначаючи приємну подію, Terrikon.com згадує, як вболівали за Шахтар у різні десятиліття його давньої історії...

30-ті: дерев'яний стадіон та духовий оркестр

Переповнений стадіон у 30-ті роки означало – 20 тисяч глядачів, які не тільки сидять, а й стоять, причому стоять цілком законно. Офіційна місткість стадіону була 14 тисяч, але за особливого попиту квитки продавалися і на верхній майданчик, що йшов по периметру стадіону. Там місця були стоячі, там збиралася найщиріша публіка. А ще на стадіоні Стахановець була трибуна для постійного в ті роки духового оркестру.

У 1938 році, коли Стахановець почав грати в групі А, серед найкращих команд Союзу, на трибунах, бувало, збиралося і до 25 тисяч. Народ на вантажівках привозили з Горлівки, Єнакієвого, а то й Костянтинівки. У дні виїзних матчів біля редакцій газет збиралися найбільш нетерплячі (тодішні фани) – дізнатися, що там Стахановець вкотре витворив.

50-ті: пані та терикон

Серйозною командою Шахтар почав ставати, коли за нього взявся практично всесильний вугільний міністр Засядька. А серйозній команді потрібний справжній стадіон. І він з'явився у 1950: башточки, скульптури. Завдяки Засядьку, з'явилися так звані 'футбольні автобуси' - адміністрація шахт власним коштом організовувала підвезення трудящих безпосередньо на матчі.

З фотографій на нас дивиться радісна вболівальницька маса, в якій жіночі обличчя – зовсім не рідкість. І ступінь співпереживання грі – такий самий, як на обличчях чоловічих, якщо не ще більший. Жінки на післявоєнному футболі були справою звичайною. Це ми бачимо і з футбольної кінохроніки. І матюкалися на трибунах набагато рідше, ніж зараз. Може тому, що жінок поважали більше?

50-ті – найдемократичніший час навіть у такій демократичній справі, як футбольне вболівання. Саме в 50-х шанувальники Шахтаря вперше піднялися на терикон — той самий, який із чиєїсь легкої руки налагодилися використовувати як трибуну. Він примикав до стадіону і, кажуть, ідея дивитися з його схилу футбол спала на думку гірникам шахти Горького зовсім випадково. Просто якось після зміни, вживши з 'бутильку', кілька втомлених чоловіків раптом прокинулися на вершині терикона, розбуджені шумом стадіону. Придивились – мати чесна, матч іде, і видно все, як на долоні! Так і пішло.

60-ті: броньовик і танк

Два Кубки СРСР поспіль – і Шахтар став командою союзного значення. Футбольний бум у Донецьку виник незвичайний. Бувало, шахтарі навіть прогулювали роботу, якщо їхня зміна припадала на домашній матч коханої команди. Реагуючи на цей бум, куратор команди, перший секретар обкому Володимир Дегтярьов дав розпорядження розширити стадіон Шахтар, надбудувавши другий ярус. Всі башточки та фігурки при модернізації канули в небуття, що прикро. І все одно місць не вистачало. 1967-го, коли в Шахтарі грали Лобановський і Базилевич, на матчі з московським Динамо, що лідирував, набився повний стадіон (42 тисячі), та ще й терикон був переповнений (тисяч 15).

А ще у 60-ті народилася футбольна тусовка біля пам'ятника-танку. Починалася вона як клуб футбольних ерудитів та доморощених аналітиків. Був там легендарний дідок, про якого говорили, що він може процитувати будь-яку статтю зі тижневика Футбол, починаючи з 1960 року.

70-ті: дудки та Барселона

У 70-ті на трибунах вперше залунав клич 'Шахтар - чемпіон!' Команда двічі зупинялася за один крок від золота. Це неймовірно підбадьорило публіку. На трибунах з'явилися молоді люди з дудками, що дозволяли собі – дивовижна вільність! - підтримувати команду несанкціонованими звуками. Власне, це були навіть не дудки – пластмасові ріжки, що купувалися в магазинах іграшок і всіма правдами та неправдами проносилися на стадіон.

Тим часом, на донецьких трибунах вперше з'явилися реальні представники чужого свiту. На матч Кубка кубків 1978 року разом із Барселоною, приміром, приїхали кілька десятків каталонських фанатів. Їх охороняли, як членів Політбюро, боячись найменшого зіткнення з ними місцевої торсиди.

80-ті: виїзди та шарфи

Перші фанати, перші речiвки. Піонерів цієї справи було небагато – вони виглядали якимись божевільними, ненадовго випущеними на футбол із клініки. Але це були найвідданіші вболівальники того Шахтаря, який почав повільно 'валитися' і кілька разів насилу втримався на межі вилiту в першу лігу. Фанати почали виїжджати з командою на ключові матчі, а до Дніпропетровська на історичний матч за Суперкубок було організовано спеціальні автобуси для вболівальників. Звичайно, всі вп'ялися, незважаючи на організаційні застереження. Але, попри сп'яніння, всі добре пам'ятали, як Шахтар став найкращою командою Союзу!

На трибунах з'явилися оранжево-чорні шарфики ('рози' на фанатському сленгу), зв'язані сестрами та мамами. Футбольний клуб, який виник на хвилі перебудови, ще не в змозі був забезпечити бажаючих футбольною атрибутикою. Але народ уже був готовий уболівати по-новому.