80-ті роки для Шахтаря вийшли дуже турбулентними - склад змінювався часто, команда шукала себе (і частіше не знаходила), людей змінилося безліч. Тому завдання визначення символічної збірної десятиліття виявляється складнішим, ніж у стабільні 70-ті або навіть у 60-ті. Але Terrikon.com все ж таки спробував - і ось що вийшло...

Воротар

Тут саме той випадок, коли двох думок бути не може. Валентин Єлінскас - головний воротар 80-х, який щільно посів місце 'у рамці' після відходу до Києва Віктора Чанова та на пенсію - Юрія Дегтерєва. У команді – з 1983 по 1987. Герой кількох серій пенальті, майстер відчайдушних кидків, голкіпер із відмінною реакцією та незвичайною харизмою. Побачивши його гру найкращими днями, залишитися байдужим було неможливо.

Запасний - Михайло Михайлов.

Захист

У центрі - Олександр Сопко та Євген Драгунов. Сопко, що прийшов з Києва, вписався в Шахтар ідеально, ніби народився десь на Будьонівці, а не в Кривому Розі. Постійна впевненість у собі і чіпкість дозволяли йому залишатися у справі усе десятиліття. Його партнером першу половину 80-х був надійний Володимир Пархоменко, а потім став молодий Євген Драгунов, гравець винахідливіший і класніший. Він на зорі своєї дорослої кар'єри здавався людиною, що пройшла вогонь і воду - настільки був холоднокровний і розважливий, безстрашний і точний.

На правий фланг оборони поставимо Олексія Варнавського - блискучого фулбека (як би зараз сказали б), який закривав всю брівку, який починав ще в 1977 і не втримався в Шахтарі після 1986 тільки через брак внутрішньої організації. Лівий фланг захисту у нашій команді займе Валерій Гошкодеря (у команді – все десятиліття з перервою на армію у ростовському СКА). Переважно півзахисник, він був абсолютним універсалом, здатним зіграти на фланзі без проблем. Уявити збірну 80-х без нього просто неможливо – а поставити, за бажання, можна майже на будь-яку позицію, окрім воротаря та центрфорварда.

Запасний у захисті - згадуваний Володимир Пархоменко, зовсім обійтися без нього тут ніяк не виходить.

Напівзахист

Тут у нас до складу потрапляють два ветерани, які розпочинали в середині 70-х, але завдяки правильному ставленню до себе та стабільній майстерності залишалися у строю понад десять років. Це Валерій Рудаков, який у нашій символічній збірній відповідатиме за опорну зону, та Михайло Соколовський – він візьме на себе функцію глибинного розігрувального, завжди готового підключитися до атаки та завдати найпотужнішого удару здалеку. Ця пара на полі розуміла один одного з напівпогляду – і навіть у свій останній рік професійного футболу кожен із них залишався цілком конкурентоспроможним. Саме в парі – сенс їхньої присутності у збірній 80-х.

Крім них, у півзахисті нашої умовної команди з'являються Сергій Ященко та Олег Смолянінов. Обидва зіграють із акцентом на атаку. Ященко в Шахтарі 80-х був, незалежно від тренерів та партнерів, дуже цікавою опцією в останній третині поля - спритний, швидкий, невтомний, він часто забивав потрібні голи (наприклад, 'кришталевий' у кубковому фіналі 1983), але головне - постійними переміщеннями створював додаткову напругу захисту суперника, порушуючи її баланс. У команду прийшов у 1981 і залишався у складі до 1995, примудряючись залишатися корисним до останніх своїх появ.

Смолянінов був гравцем не менш наполегливим, хоча, мабуть, більш емоційним і нестабільним - але здатним на нестандартні ходи, що збивали суперника з пантелику. Його своєрідний стиль додавав до дій донецької атаки цікаві нюанси.

Запасні – Ігор Юрченко, Анатолій Раденко.

Напад

Пара форвардів у нас безальтернативна - хоча протягом десятиліття когось тільки не перепробували тренери в цій лінії, і здавалося, що ось він, спадкоємець Старухіна. Але нi. Справжнього спадкоємця так і не вийшло, але двох класних гравців Шахтар таки отримав. І перший - звичайно, Віктор Грачов, головна людина в нашій збірній (при всій величезній повазі до Соколовського). Це яскравий, незабутній форвард зі своїм оригінальним почерком, який кілька разів стояв на порозі збірної СРСР - але не потрапляв туди то через свою надто нешаблонну індивідуальність, то через тренерських 'закидонів'. Грачов - безумовно, еталонна людина 80-х у донецькому клубі, і як не розповідай про той час, його постать все одно висуватиметься на перший план. У Шахтарі він – з 1980 по 1990.

Ну, а номер два у нашому нападі – Ігор Петров. Як могли ми не звернути увагу на людину, яка забила за свою 'гірничу' кар'єру 84 голи? Енергійний, винахідливий форвард, що добре орієнтувався в будь-якій ситуації, він чудово відтіняв Грачова в другій половині 80-х, а потім з успіхом перемістився до Шахтаря 90-х, зумівши проявити себе і в нових умовах.

Запасні – Сергій Акименко, Сергій Кравченко, Сергій Морозов

Особливо зазначимо, що в нашій команді з 11 основних дев'ятьох людей народилися на Донбасі (у Донецьку, Слов'янську, Костянтинівці, Горлівці, Дзержинську, один - у Ворошиловградській області, і чомусь відразу троє - у Макіївці). Ми не спеціально так підбирали – вийшло само собою. Просто у тому житті Шахтар поповнювали майже виключно місцеві. Так було влаштовано...