Суперечки про те, коли в історії "Шахтаря" був найнезламніший склад, приводять нас у сезон 1983. Не найщасливіший, хоча і не без трофеїв, і не без європейських перемог. Так буває. У тому сезоні в складі Шахтаря діяла справжнісінька "залізна трійця", яку просто неможливо було вирубити з гри. Про неї сьогодні згадує Terrikon.com...

Той сезон для Шахтаря вийшов якимось нескінченним. По-перше, чемпіонат СРСР із 18 команд - тобто, 34 тури. Плюс - 5 матчів Кубка СРСР. Плюс ще 4 - у Кубку володарів кубків. Усього - 43. Забагато. У 70-ті роки, як правило, середня команда за 40 не перевалювала. А відновлювальна медицина ще тільки розгорталася. Витримати таке навантаження було непросто.

Що в підсумку? Чемпіонат країни Шахтар відпрацював посередньо - 9-те місце, але порівняно з торішнім 14-м - уже непогано. Хоча все одно, хвалитися нічим. Зате - тріумф у Кубку СРСР, четвертий в історії клубу, стільки не у всяких представників столиць на той момент було. І восени - чудовий виступ у КОК, де Шахтар здобув 4 перемоги в 4 матчах - над датським Б-1901 і швейцарським Серветтом. Далеко не пропащий рік, загалом!

Сезон почався немислимо рано для тих часів - 25 лютого в Сочі Шахтар розгромив Жальгіріс 3:0 в 1/16 Кубка СРСР. Потім послідували ще дві кубкові перемоги - над московськими Спартаком і Динамо - і 19 березня пам'ятна перемога по пенальті в півфіналі над Зенітом, де вперше блиснув новий воротар Валентин Єлінскас. Рік починався блискуче - виходом у фінал, який належало грати трохи пізніше. 27 березня стартував чемпіонат СРСР - прекрасною перемогою над Спартаком 2:1. До вересня йшли тільки ігри першості, їхню низку перервав лише кубковий фінал, у якому Шахтар виграв 1:0 у Металіста. Ну, а восени матчі союзної першості перемежовувалися єврокубковими - причому, дивна річ, якщо в КОК Шахтар виключно перемагав, то на внутрішній арені, навпаки, в цей час частіше програвав. Кубкова команда, ну що тут скажеш!

Так ось, на всіх стадіях у всіх турнірах практично беззмінно фігурувала "залізна трійця", про яку ми говоримо, - центральний захисник Олександр Сопко, опорник Валерій Рудаков та атакувальний півзахисник, капітан Михайло Соколовський.

На рахунку Соколовського і Рудакова - виступи у всіх 43 матчах. Сопко все-таки один поєдинок чемпіонату СРСР пропустив, але має дуже гарну серію: замінившись у найпершому матчі року з Жальгірісом, він потім грав узагалі без замін, завжди та всюди - 41 матч без перерви! Це треба було мати здоров'я. Слава Богу, ним Олександра Бог не образив. Йому того року виповнилося 25 років, він перебував у розквіті сил і витримував навантаження, які зламали б багатьох. Але не його.

Для Донецька Сопко був начебто чужою людиною, але вже на початку 1983 року став настільки своїм, що про його київське минуле мало хто згадував, а згодом воно і зовсім вивітрилося в уявленнях уболівальників. У команду він прийшов перед сезоном 1981 і дуже швидко знайшов себе в цьому колективі, для якого був немов створений і характером, і зовнішністю - якоюсь невимовно донбаською. У 1983 він був чіткою константою оборони Шахтаря, де пару йому найчастіше складав вдалий новобранець Володимир Пархоменко (40 матчів за рік).

Валерій Рудаков був лише трьома роками старший за Сопка, але в клубі провів незмірно більше матчів, уперше потрапивши сюди ще 1974 року. Він уже зарекомендував себе "залізним" гравцем, і, наприклад, 1978-го відіграв за клуб 39 матчів - за того, що у Вищій лізі тоді брало участь ще 16 команд, а не 18. Тобто, незамінним Рудаков у команді вважався вже давно. Але все-таки більше 40 ігор за рік не проводив ще ніколи. І надалі - теж не проведе.

У сезоні 1983 Рудакова можна було побачити в стартовому складі абсолютно всіх матчів, але двічі тренери його замінювали: проти Ністру зняли в перерві (і Шахтар тут же забив 4 голи за 10 хвилин, підсумковий рахунок - 6:2), а проти Нефтчі - на 67-й хвилині за рахунку 2:0 (який так і залишився).

Ну, і нарешті - Соколовський. Його замінювали частіше, особливо ближче до кінця року - 6 разів. І одного разу зовсім не включили в "старт" - але випустили на заміну незабаром після перерви. Так чи інакше, капітан фігурував у всіх 43 поєдинках року. Забивши, до речі, надзвичайно багато - 18 голів у всіх турнірах (клубний рекорд), зокрема - 15 у чемпіонаті СРСР (повторення клубного рекорду). Йому виповнилося 32 роки, тому його незамінність викликає особливу повагу. Але для відомого своїм умінням тримати режим Соколовського це не стало чимось надзвичайним.

У нього, до речі, вже траплявся сезон, у якому він 43 рази з'являвся на полі - 1980 рік, але тоді це не означало появи в усіх поєдинках Шахтаря - один матч чемпіонату він пропустив. Ті 43 матчі стали рекордом, який він розділив тоді з Володимиром Роговським. Попереднім найвищим досягненням було 41 - стільки в сезоні 1979 року награли Володимир П'яних, Микола Федоренко і той же Роговський. Теж цілком собі "залізна трійця".

Але у Соколовського, Рудакова і Сопка в 1983 все-таки вийшло більше! Тому саме склад того сезону ми й домовляємося вважати найбільш непохитним.