Можна сперечатися про те, який із варіантів складу Шахтаря радянського періоду був найнадійнішим - тут аргументи можуть залучатися різні, і взагалі, це справа суб'єктивна. Але одним із найбільш "чистих" відрізків за весь час виступів донецького клубу в чемпіонатах СРСР, коли команда майже не пропускала, буде, на подив, не якийсь із медальних сезонів, але теж дуже цікавий. Згадуючи його, Terrikon.com переноситься на 61 рік назад...

У сезон 1964 року Шахтар увійшов зі складом, який знав увесь Союз - завдяки безприкладним кубковим успіхам. Взявши трофей у 1961 і 1962, дійшовши до фіналу в 1963, команда стала однією з найбільш шанованих у Союзі - хоча в чемпіонаті справи в неї йшли далеко не блискуче (посідала в ці роки 12-те, 8-ме і 11-те місця). Але що цікаво - всі ці роки демонструвала впевнену гру в обороні й за пропущеними м'ячами була вищою, ніж за набраними очками (за забитими голами, відповідно - нижчою).

У 1964 виступ у турнірах вийшов дзеркально іншим. У Кубку СРСР - вибуття вже на стадії 1/8 фіналу від скромних куйбишевських Крил Рад. Зате в чемпіонаті - дуже пристойне 5-те місце, попереду таких серйозних учасників, як київське і московське Динамо, московський Спартак. А за пропущеними голами - четвертий результат (25 у 32 матчах).

Давайте подивимося, як це все починало виходити. Сезон стартував 28 березня в... Ташкенті, де погода дозволяла підтримувати поле в пристойному стані навіть на початку весни. Торпедо було тоді однією з провідних команд країни, у тому сезоні візьме "срібло", лише в додатковому матчі поступившись першістю тбіліському Динамо. З Шахтарем впоратися, однак, не змогли - 0:0.

Потім послідувала поразка 1:2 від чемпіона, московського Динамо - там же, в Ташкенті. А далі - серія з чотирьох матчів поспіль без пропущених голів: удома - з ярославським Шинником, горьковською Волгою (обидва переможені з рахунком 2:0) і ЦСКА (0:0), у гостях - із мінським Динамо, між іншим - третім призером попереднього сезону (0:0).

Цей "сухий" політ перервали у Ленінграді, де Зеніт зумів одного разу забити (але одного разу і пропустив). Далі - домашня перемога над кишинівською Молдовою (1:0), майбутнім чемпіоном тбіліським Динамо (2:1) і кутаїським Торпедо (3:0). І, нарешті - розгром Крил Рад (3:0). Цей матч закрив перший відрізок сезону, в якому, як бачимо, Шахтарю вдалося у 8 матчах з 11 зберегти свої ворота недоторканними - результат, кращого за який на той момент ніхто не мав.

До речі, останній матч відбувся 15 червня - всього чотирма днями пізніше іншого поєдинку з тими ж Крильцями, про який ми вже згадували. Тим самим, після якого Шахтар залишив розіграш Кубка СРСР. Таким чином, у чемпіонаті донеччани взяли у куйбишевців реванш за повною програмою. У Кубок їх це, зрозуміло, не повернуло, але задоволення отримали й на місце вискочок поставили.

Хто ж були ті люди, які робили цю "чисту весну"? Багато хто, але насамперед, звісно, воротарі - Борис Стрєлков і Юрій Коротких. Перший зіграв у п'яти матчах, другий - у шести і ще в одному вийшов на заміну. Тут була своя драма. Стрєлков з'явився в Шахтарі в 1959 і пережив із командою весь її кубковий зліт у повному обсязі. 25-річний Коротких був новачком, сезон-1964 став його першим у Донецьку, до цього він грав усе в тих самих нещасливих Крилах Рад.

Головний тренер того Шахтаря Олег Ошенков був тонким психологом - і, мабуть, наприкінці 1963-го відчув, що Стрєлков перестав давати звичний клас. Стало не вистачати стабільності, траплялися просто провальні матчі. Через це, найімовірніше, і з'явився в команді Коротких, який чудово проявив себе в Куйбишеві. Конкуренція на Стрєлкова подіяла не найкращим чином, стабільність до нього так і не повернулася, він пропустив кілька простих м'ячів - а Коротких, навпаки, регулярно видавав шоу. Наприклад, у матчі з мінчанами він здійснив безліч сейвів, які тоді не підраховували - але судячи зі звітів, їх там було не менше десятка. Коротше, новий воротар відразу ж затьмарив старого, і якби не кілька травм, отриманих Коротких під час сезону, сидіти б Стрєлкову в глухому запасі. А так - все-таки 10 матчів відіграв. Але після закінчення сезону пішов, причому в команду рангом нижче - волгоградський Трактор. Так у 27 років закінчилася його зіркова кар'єра.

До речі, з однією з травм Коротких вийшло цікаво. Це був втретє згадуваний кубковий матч із Крилами Рад. Нагадаємо, Шахтар його програв 1:2. І тут вийшов черговий провал Стрєлкова - Ошенков випустив його в "старті", але рознервувавшись, воротар спіймав двох "метеликів" і одразу після другого його замінили. Йшла 33-тя хвилина. Коротких, який вийшов, довелося грати проти своїх "колишніх". Один із них його і "приголубив". У перерві Коротких довелося міняти, але більше голкіперів у Ошенкова не було, і у ворота відправили нападника Юрія Ананченка. Пропустити він не пропустив, але в атаці гра геть розладналася, а рахунок не змінився...

Коротше, впродовж сезону-1964 Шахтар отримав нового воротаря на роки - аж до того часу, як з'явився Юрій Дегтерєв. Коротких матиме ще яскравіші епізоди згодом - наприклад, феноменальну серію 1966 року, коли не пропускав протягом 913 хвилин поспіль у чемпіонаті СРСР (абсолютний рекорд Союзу на той момент). Але цей подвиг, звісно, вартий окремої розмови.