У найкращому ретро-складі Шахтаря незмінно був присутній Юрій Дудинський - правий півзахисник, невтомний "човник", якому, здавалося, зносу не було, справний піднощик патронів для партнерів на вістрі атаки. Чудовий футболіст, практично легенда. Але його доля мала скластися по-іншому, набагато яскравіше. Про те, як йому придумали інше майбутнє і як це взагалі буває у футболі, згадує Terrikon.com...

З дитинства Дудинський любив забивати і чудово вмів це робити. Його й помітили в цій якості - дворова команда, в якій він був головним бомбардиром, грала на майданчику поруч зі стадіоном Шахтар, за цим спостерігав Петро Пономаренко - нещодавно ще популярний нападник, у 60-ті роки він керував клубною школою і в такий спосіб відбирав до неї хлопчаків. На Дудинського неможливо було не звернути увагу. Пономаренко запросив його у свій "розплідник". Дудинському це не особливо сподобалося - там примушували тренуватися, а він цього не любив (у повній відповідності до стародавнього правила "нехай тренується той, хто грати не вміє").

Зрештою, їхній альянс усе-таки відбувся. Йшов 1963 рік. Дудинському щойно виповнилося дванадцять. А через п'ять років під керівництвом Пономаренка він став чемпіоном СРСР. Ні, мова не про дорослий Шахтар, який, як відомо, до "золота" так і не дотягнувся (хоча двічі був дуже близько). Мова про юнацький чемпіонат країни. На фінальному турнірі в Дніпропетровську Дудинський отримав приз найкращого нападника (настільну лампу у вигляді ракети). Інакше, ніж у цьому амплуа, його ніхто тоді не бачив - ні тренери, ні тим паче він сам.

Дорога перед ним відкривалася пряма і ясна. Спочатку - дубль, потім - резерв "основи", потім - місце в головному складі Шахтаря. Так помаленьку і йшло. Походу Дудинський став ще й чемпіоном Європи серед студентів (на Універсіаду послали команду, сформовану на базі Шахтаря, який мав тоді найкращий дубль у Союзі). У резерв Дудинського перевели 1970-го, тоді ж він зіграв свій перший матч у Вищій лізі. Але потім...

Саме 1970-го з львівського СКА до Шахтаря перейшов Едвард Козинкевич. І практично одразу став основним форвардом, забиваючи найбільше й узагалі демонструючи гру на рівні збірної (куди, зрештою, львів'янина й покликали). Витіснити зі складу його було нереально. Дудинському довелося чекати свого часу далі. Спостерігаючи за тим, як Шахтар, незважаючи на Козинкевича, втрачає позиції - а зрештою, й узагалі опускається в Першу лігу.

Здавалося б, ось, нарешті, час проявити себе для молодого форварда, якому лише 20 років! Але ні. Новий тренер Олег Базилевич теж не бачить його на вістрі атаки. Козинкевич пішов, але там тепер панує Віктор Прокопенко - високий, стрибучий форвард, який прийшов із Чорноморця. Дудинський мається в запасі, не бачить перспектив, у голову починають лізти всякі думки. Але, виявляється, не тільки йому. Базилевичу на думку спадає ідея поставити швидконогого форварда, який добре розуміє гру, на правий фланг півзахисту, де якраз є питання.

Дудинському ця ідея здається дивною. Він усе життя вважав, що його справа - забивати голи. А як це робити на правому фланзі півзахисту? Але грати все-таки краще, ніж сидіти в запасі. І Дудинський став освоювати нову спеціальність. І досить швидко зрозумів, що вона йому - до душі! "Так, я став забивати мало. Але у мене добре виходило організовувати атаки та робити результативні передачі", - згадував він через багато-багато років.

У Базилевича взагалі було чуття на "справжню позицію" гравців, він бачив у них більше, ніж інші. Дудинський - не єдиний приклад такого роду. Ще один культовий для Шахтаря футболіст Валерій Яремченко був переведений тренером не просто на інший фланг - з лівого на правий, а й в іншу лінію - з нападу на захист. І там чудово проявив себе, закріпившись на роки. Хоча до цього - ну хто міг уявити собі Яремченка в захисті?

Дудинському довелося неабияк попотніти, щоб по-справжньому відповідати новій ролі. "Ми багато відпрацьовували на тренуваннях подачі з флангів. Праворуч я, ліворуч Володя Сафонов, ну а в центрі - Старухін, у якого було чудове гольове чуття, ну а про його вміння бити головою говорити не доводиться. Ця система себе виправдовувала і приносила результати", - згадував він. У підсумку, це було доведено до автоматизму.

Ось хрестоматійний приклад. Фінальний матч Кубка СРСР 1978, гол у ворота київського Динамо. Дудинський отримує м'яч на фланзі та, перш ніж до нього встигає наблизитися опонент, кидає погляд у штрафний майданчик, бачить, що Старухін - у потрібному місці й акуратно вирізає туди м'яч. Старухін, як завжди, здіймається в повітря на мить раніше за всіх і відправляє м'яч у кут воріт (дивитися з відмітки 3:40):

Іноді Дудинський все-таки забивав і сам. Нечасто, щоправда - за всю кар'єру всього 10 разів. Але це його вже не засмучувало. Команді він приносив величезну користь, тому зі складу не випадав. Разом із лівим півзахисником Володимиром Сафоновим вони утворювали два ідеальних краї.

Довго пограти Дудинському, на жаль, не довелося - через хронічну травму коліна закінчив кар'єру в 29 років. Але цього вистачило, щоб назавжди залишитися в історії клубу. А де б він був, якби не пильне око Базилевича, яке розгледіло в ньому невидиме?