Дієго Марадона був ще надто молодим, щоб грати на домашньому чемпіонаті світу 1978 року. Можливо, це навіть на краще. Тому що Мундіаль в Аргентині став одним із найбільш політизованих турнірів ХХ століття.

Він подарував футбольному світу нового чемпіона - титул вперше здобула збірна Аргентини. Але темних історій, якими господарі прокладали собі шлях до фіналу, вистачало. Частину з них terrikon.com згадує у п’ятірці не найочевидніших фактів про ЧС-1978.

1. Французький маскарад: зелено-білі футболки в Мар-дель-Платі

Почнемо з курйозу, який стався 9 червня у матчі збірних Франції та Угорщини. Тут була невелика передісторія. Ще в лютому ФІФА надіслала циркуляр, який зобов’язував угорців грати в червоному, а французів - у білому. Однак наприкінці квітня відомство змінило рішення: Франція мала вийти у синьому, а Угорщина - у білому. Чиновник французької федерації Анрі Патрель викинув цю директиву, навіть не вчитавшись у текст.

Оскільки більшість світових телеглядачів у 1978 році все ще користувалися чорно-білими телевізорами, ФІФА суворо стежила за тим, щоб одна команда грала у темному комплекті форми, а інша - у світлому. І тут з’ясувалося, що в обох збірних білі футболки, а синій комплект Франції залишився... на базі в Буенос-Айресі за 400 км від стадіону.

На допомогу французам прийшов місцевий клуб Кімберлі, який погодився позичити свої біло-зелені смугасті футболки. Тож не дивуйтеся, переглядаючи огляд цього матчу - Франція там у нетипових для себе кольорах. Втім, і це ще не все. Футболок було менше, ніж потрібно, а номери довелося поспіхом наносити праскою в роздягальні. Через дефіцит футболок Клод Папі (у заявці на турнір - №12) вийшов під десятим номером, а Бернар Лякомб, який не потрапив до стартового складу, отримав футболку з номером 2, хоча на його шортах красувався 17-й.

2. Алхімія Яцека Гмоха: ЕОМ-аналітика та бунт зірок

Головний тренер збірної Польщі Яцек Гмох зробив ще одну спробу поєднати футбол і науку. Ще у 1971 році разом з економістом Станіславом Венцковським і математиком Войцехом Скочеком він представив роботу «Шляхи покращення позицій польського футболу». А до 1978 року оформив свої ідеї у повноцінну систему комп’ютерного аналізу даних.

Задовго до Moneyball та показника xG Гмох привіз до Аргентини цілу групу лікарів, біологів та програмістів. На тренуваннях до тіл гравців кріпили мікроскопічні датчики, які фіксували пульс, тиск і біохімічні параметри виділення молочної кислоти. Усі ці цифри вводилися в ЕОМ у спробах отримати математичну модель ідеальної команди.

Однак ця наукова лабораторія зустріла жорсткий опір з боку зіркових ветеранів. Гжегож Лято, Казімеж Дейна та Анджей Шармах відкрито бунтували проти методів Гмоха, заявляючи, що тренер намагається загнати живу гру в бездушні алгоритми. Груповий турнір поляки виграли, а от у півфінальному квартеті з Аргентиною та Бразилією запрограмувати успіх не вдалося.

3. Буквоїд Клайв Томас і його хронометр

Валлійський арбітр Клайв Томас на прізвисько «The Book» («Книга») славився в Англії настільки буквальним трактуванням футбольних правил, що інколи доводив ситуацію до абсурду. На ЧС-1978 його зірковий час настав у матчі першого туру між Бразилією та Швецією.

На останніх секундах зустрічі бразильці заробили кутовий з правого флангу. Правий захисник Неліньйо підійшов до м’яча і готувався виконати подачу. Але польський боковий арбітр Алойзи Яргуз жестом змусив його переставити м’яч точніше в сектор. Через цю затримку було втрачено, як з’ясувалося, дорогоцінний час. Коли Неліньйо нарешті виконав подачу, Томас прямо під час польоту м’яча дав фінальний свисток і повернувся спиною до епізоду.

За мить Зіко головою переправив м’яч у сітку, але арбітр залишився непохитним: «Зіко запізнився. Можливо, лише на сорок сотих секунди, але закон є закон».

4. Тонни пшениці за шість голів

Найпохмурішим і найбільш політично заангажованим сюжетом Мундіалю залишається матч другого раунду між Аргентиною та Перу. Аргентинцям для виходу у фінал потрібно було перемагати з різницею щонайменше у чотири м’ячі, щоб випередити Бразилію за різницею голів. Зустріч завершилася розгромом перуанців з рахунком 6:0.

Практично одразу виникли підозри у підкупі гравців Перу на чолі з воротарем Рамоном Кірогою - уродженцем Аргентини. Преса озвучувала суму у 250 тисяч доларів. Британський журналіст Девід Яллоп пізніше опублікував розслідування «Як украли гру» (How they stole the game), звинувативши у змові особисто голову хунти Хорхе Віделу.

Справжні масштаби угоди стали відомі роки потому. Держсекретар казначейства Аргентини Хуан Алеманн визнав, що одразу після матчу до Перу були відправлені суховантажі із сотнями тисяч тонн пшениці в рамках «гуманітарної допомоги», хоча жодних руйнівних землетрусів чи катастроф у Перу тоді не було. Пізніше історики довели, що цей матч і зернова поставка координувалися військовими диктатурами обох країн у рамках секретної «Операції Кондор» - міждержавної кампанії з придушення лівої опозиції в Південній Америці.

5. Політичний гіпс: передматчевий шантаж Аргентини перед фіналом

Фінал між Аргентиною та Нідерландами розпочався зі спланованої затримки, яка стала класичним прикладом психологічного тиску. Спочатку автобус нідерландців пустили довгим об’їзним маршрутом через Буенос-Айрес, змусивши команду нудитися у задушливому салоні, після чого вивели на поле під свист 80 тисяч уболівальників, де гостям довелося чекати господарів ще п’ять хвилин.

Коли аргентинці нарешті вийшли, капітан Даніель Пассарелла влаштував показовий скандал перед італійським арбітром Серджо Гонеллою. Він вказав на руку нідерландського вінгера Рене ван де Керкхофа, який зламав кістку передпліччя ще у матчі першого туру проти Ірану і всі наступні зустрічі проводив у легкому ортопедичному гіпсі.

Цей гіпс був офіційно схвалений медичною комісією ФІФА і не викликав жодних запитань у попередніх матчах. Тим не менш, Пассарелла стверджував, що тверда конструкція небезпечна для здоров’я футболістів аргентинської збірної. Арбітр вагався і вимагав зняти пов’язку. У відповідь головний тренер гостей Ернст Хаппель пригрозив негайно забрати команду в роздягальню і зірвати фінал. Гру було відкладено на 10 хвилин, поки медичний персонал поспіхом накладав поверх гіпсу додатковий товстий шар пінопласту та еластичних бинтів.

Для досягнення мети всі засоби хороші. Аргентина у 1978-му підтвердила це на всі 100, але якби тоді не було цієї перемоги, ми б сьогодні не могли назвати «небесно-блакитних» триразовими чемпіонами світу. Як розвивалися події на тому Мундіалі - дивіться у нашому спеціальному розділі про ЧС-1978. Наступна зупинка - 1982 рік. Повторне жеребкування фінального турніру, Мирослав Ступар і шейх на полі, перша серія пенальті. Не пропустіть.

Більше з історії чемпіонатів світу:

• Два м'ячі у фіналі та 15-метровий пенальті: Як починалася історія чемпіонатів світу
• Феномен оріунді та дипломатія в Афінах: П'ять парадоксальних історій ЧС-1934
• ЧС-1938: Коли футбол зіткнувся з історією
• Театр національної жалоби, або Найгучніше мовчання в історії футболу
• ЧС-1954: Тактична лабораторія, що змінила футбол
• ЧС-1958: п'ять історій великого перелому
• ЧС-1962: найбільш незручний чемпіонат в історії футболу
• ЧС-1966: невдале чаювання, перший допінг та вставна щелепа
• ЧС-1970: Пакт Пеле, арешт англійського капітана та перші невдачі Суперкомп'ютера
• Дві смужки, мотивація диктаторів, допінг та інші історії ЧС-1974
• ЧС-1978: зелена Франція, фінал за ціною пшениці та інші історії